Як Полтава втрачає свою архітектурну спадщину

Після століть розбудови прийшло століття руйнування...

Полтава — це єдине в Україні та й Європі місто, що має завершений цілісний класицистичний архітектурний ансамбль початку ХІХ століття.

На жаль, у ХХІ столітті ми можемо його втратити.

Сучасний ансамбль площі — це відновлений і реставрований у 1945–1969 роках (з певними змінами і доповненнями) архітектурний комплекс зруйнованої під час Другої світової війни колишньої Олександрівської площі середини XIX сторіччя.

Олександрівська площа, названа так на честь тодішнього російського імператора Олександра I, почала забудовуватись у 1805–1811 роках за планом, розробленим губернським архітектором Михайлом Амвросимовим.

У 1802 році утворилася Полтавська губернія, при губернському управлінні були створені будівельна і губернська креслярська експедиції. А в 1803 році розроблений регулярний план розбудови Полтави як адміністративного центру новоутвореної губернії на 1804–1805 роки.

Амвросимов запропонував полтавському генерал-губернатору Олексію Куракіну розмістити адмінбудівлі західніше історичного центру міста (яким була Соборна площа на Івановій горі).

За пропозицією архітектора, площа мала бути круглою, що відповідало на той час радіальному трасуванню шляхів, які в XVII — на початку XIX століть розходилися від міської брами на Київ, Костянтиноград, Кременчук, Москву, Новоросійськ і Харків.

У зв'язку з наближенням 100-річчя Полтавської битви виникла ідея на відзнаку цієї події спорудити монумент, місце для якого визначили на головній площі, а адміністративні будівлі розташувати довкола нього по колу.

Більшість будинків передбачалося побудувати за типовими проєктами «зразкових будівель губернських міст» (так звані «апробовані проєкти»), розробленими в Петербурзі під керівництвом відомого російського архітектора Адріяна Захарова.

Проєкт площі було затверджено в 1805 році, в 1806 році розроблено «Генеральне положення казенних будівель на полі Олександрівської площі», де позначені обриси всіх будівель, за винятком будинку генерал-губернатора, для якого залишили місце в північно-західному секторі. Проєктом передбачалося побудувати губернські державні установи:

• Будинок цивільного губернатора;
• Будинок віце-губернатора;
• Малоросійський поштамт;
• Дворянське зібрання;
• повітові державні установи;
• губернську гімназію.

Будівництво більшості будинків було здійснене протягом 1806–1811 років. Домінантою ансамблю став пам'ятник Слави, встановлений у геометричному центрі площі на місці перетину осей восьми радіальних вулиць і головних осей симетрії всіх розташованих по периметру споруд.

Згодом ансамбль площі зазнав суттєвих змін. Так, щоб нейтралізувати невідповідність висоти забудови розмірам площі, в 1820-х роках центральне коло розбили доріжками на чотири сектори, створивши палісадники з клумбами. У 1830-х роках влаштовано сквер з радіальними алеями.

Дещо пізніше зведено Поштамт і Дворянське зібрання, проєкт гімназії лишився не реалізованим, натомість на її місці в 1835–1840 роках споруджено Полтавський кадетський корпус.

У другій половині XIX століття деякі будинки площі зазнали реконструкції: головний корпус і флігелі поштамту було об'єднано в одну споруду з неоренесансним декором, добудовано за проєктом харківського архітектора Данилова губернські державні установи.

1842 року Олександрівський сад передано Петровському кадетському корпусу, відтоді його нова назва — Корпусний парк (інколи — Корпусний сад). У 1880 році парк подаровано місту. Це був єдиний із трьох парків тодішньої Полтави, загальнодоступний для всіх городян, позбавлений вхідної плати, в якому на вихідні грав духовий оркестр.

За часів Української Народної Республіки парк отримав назву Мазепиного гаю.

Архітектурний ансамбль Круглої площі на початку XX століття

Дворянське зібрання	Губернські державні установи	Будинок генерал-губернатора	Петровський кадетський корпус

Під час Другої світової війни ансамбль площі був практично зруйнований — від будинків залишилися лише муровані «коробки», а дахи, перекриття, вікна і двері були знищені пожежами.

Після визволення Полтави, в 1944 році було оголошено Всесоюзний конкурс на реконструкцію площі, на який представили багато робіт. Переважна більшість авторів пропонувала знести ансамбль і на його місці збудувати сучасний у стилі сталінського ампіру. Деякими проєктами пропонувалося зробити площу квадратною, залишити тільки монумент Слави. Переміг проєкт авторської групи полтавських архітекторів під керівництвом Д. М. Литвинцева  Л. С. Вайнгорта і за участі М. І. Лябчука, М. Ю. Онищенка і П. П. Черняхівця, яка запропонувала ретельно відреставрувати весь класицистичний ансамбль, а втрати доповнити будівлями в тій же стилістиці.

Архітектурний ансамбль Круглої площі є пам’яткою архітектури національного значення з 1963-го року.

Охоронний номер	Найменування пам'ятки	Рік спорудження/відбудови		Зображення
577/1, 160010-Н	Монумент Слави	1811
577/2	Будинок Малоросійського поштамту	1809/1963
577/3	Будинок Полтавських губернських державних установ	1811/1952
577/4	Будинок Полтавського генерал-губернатора	1811/1960
577/5	Петровський Полтавський кадетський корпус	1840/1950-ті
577/6	Будинок Полтавського дворянського зібрання	1810/1947
577/7	Будинок Полтавського цивільного губернатора	1811/1956
577/8	Будинок Полтавського віце-губернатора	1811/1956

У наш час унікальна історична пам'ятка може бути втрачена. Частина об'єктів поступово руйнується.

З семи будинків, які входять до ансамблю Круглої площі, чотири перебувають в аварійному стані. Найбільших руйнувань зазнає домінанта північного сектора площі — Будинок кадетського корпусу: у липні 1995 року відбувся останній випуск Полтавського вищого зенітно-ракетного командного училища, яке розташовувалося у приміщеннях Кадетського корпусу, і з того часу триває руйнація історичної споруди.

Становище пам'ятки погіршувалось зі зміною його форми власності в 2004 році. У 2012 році будівля була переведена в комунальну власність. Однак досі громаді не пред'явлено плану її рятування.

Не в кращому стані будинку Дворянського зібрання — будівля розсипається на очах.

9 грудня 2020-го року близько 4-ї години ранку у будівлі виникла пожежа, внаслідок якої пам'ятка архітектури національного значення була практично знищена.

18 січня 2022 про підозру в умисному підпалі будинку дворянського зібрання заочно повідомили 27-річному полтавцю, якого мертвим знайшли у приміщенні після загоряння.

Також повідомили директору підприємства «Старнайт», яке було власником прибудов біля історичної будівлі. Це зробили також заочно, бо його місце перебування прокуратурі невідоме.

Власниками «Старнайту» є Олександр Калуцький та Сергій Гонтовий, а керівник — Олег Устименко.

30 січня 2023 року суд визнав Устименка винним у невиконанні судових рішень (ч. 2 ст. 382 КК України) та призначив штраф 17000 грн та позбавив права обіймати посаду пов’язані з виконанням адміністративно-господарчих та організаційно-управлінських повноважень на 3 роки. А за ч. 2 ст. 270 — порушення вимог пожежної безпеки, що спричинило загибель людини і майнову шкоду в особливо великих розмірах Устименка виправдали за недоведенням.

Також суд зобов’язав ТОВ «Старнайт» відшкодувати 30 726 944 грн завданих збитків Полтавській міськраді.

Але Калуцький та Гонтовий не поспішають відшкодовувати збитки.

Капітального ремонту конче потребують також Мала академія мистецтв імені Раїси Кириченко (Будинок Малоросійського поштамту) та Будинок генерал-губернатора.

До знищення останнього долучилося Теруправління ДБР у м. Полтаві, яке донедавна «квартирувалося» в історичній будівлі.

На початку серпня 2019 року у Полтаві розгорівся скандал щодо руйнування видатної пам'ятки історії, мистецтва та архітектури — Будинку генерал-губернатора.

У Територіальному управлінні ДБР, що базується в історичній будівлі, вирішили «осучаснити» пам'ятку кондиціонерами.

Незаконне втручання та проведення непогоджених ремонтних робіт ДБРівцями привело до руйнування історичної будівлі.

Вандали з ДБР за 4 роки знищили історичну будівлю у самому центрі міста Полтави, та передали її в управління Фонду державного майна.

Перед цим ДБРівці рейдерським шляхом захопили будівлю, де розташовувалося Державне підприємство «Державний проектний інститут містобудування «Міськбудпроект» (м. Полтава)», куди згодом і переїхали.

У 2021 році влада Полтавщини заявляла про плани щодо ще однієї будівлі з Ансамблю Круглої площі.

Мова йшла саме про Будинок генерал-губернатора, що на вул. Соборності, 37. Область хотіла облаштувати там простір для розвитку дітей.

За задумом Синєгубова,  у Будинку генерал-губернатора мав бути облаштований простір для дитячих гуртків: спортивних та ІТ.

Але все це лишилося лише у фантазіях Синєгубова та його наступника Дмитра Луніна.

Наразі Будинок Полтавського генерал-губернатора перебуває на балансі Фонду держмайна. Пам'ятка архітектури, яка колись була прикрасою міста, перебуває в аварійному стані, і якщо негайно не втрутитися в ситуацію, то її чекає доля Кадетського корпусу та Будинку Полтавського дворянського зібрання.

Про те, як влада міста та області дбає про розвиток та виховання дітей, можна побачити на прикладі ДЮСШ "Авангард" імені І.В. Шемякіна".

ДЮСШ «Авангард» розташована поруч з Будинком Полтавського генерал-губернатора, та являє разом з ним цілісний майновий комплекс.

ДЮСШ «Авангард» імені І.В. Шемякіна», як і сам Будинок Полтавського генерал-губернатора, перебуває в аварійному стані. У приміщенні не створено належних умов для того, щоб там могли повноцінно тренуватися діти.

Вандалізм та політика руйнування добралися не лише до архітектурного ансамблю Круглої площі.

15 листопада у світі відзначають день пам'яті одного з найталановитіших українських митців ХХ століття — художника, архітектора, графіка Василя Кричевського.

Василь Кричевський — представник «українського імпресіонізму», автор чудових картин (переважно пейзажів), частина яких зберігається в Українському музеї Нью-Йорка, частину передано кільком українським музеям.

Серед його архітектурних творів найвідомішими є Меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка у Києві та Літературно-меморіальний музей Шевченка на Тарасовій горі, будинок письменників «Роліт» у Києві.

Також він створив низку пам'ятників та меморіальних дошок видатним діячам, зокрема надгробний пам'ятник М.Грушевському на Байковому кладовищі у Києві.

В.Кричевський взяв участь у створенні низки фільмів на Одеській кіностудії.

За доби Української революції він був першим ректором Державної академії мистецтва в Києві, а пізніше був професором Архітектурного інституту і Мистецького інституту в Києві.

В роки Другої світової В.Кричевський переїздить до Львова, де також працює у сфері мистецтва та передає свої знання молодому поколінню, а звідти — до Німеччини.

І вже звідти у 1949 році митець вирушає  аж до Венесуели і оселяється в  Каракасі.

На жаль, там митцю не довелося довго прожити. 15 листопада 1952 року він помер. Згодом його перепоховали на «Українському пантеоні» — цвинтарі св. Андрія в м.Баунд-Брук у Нью-Джерсі, США.

Митець світового рівня, він відомий далеко за межами України, й не лише в тих країнах, у яких жив.

Василя Кричевського вважають творцем нового українського стилю в архітектурі — українського архітектурного модерну.

Саме в цьому стилі за проєкт митця було зведено будинок Полтавського земства, який відтоді є чи не найкращим його зразком.

Будівля Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського розташована на місці садиби козака Павла Руденка, де 1872 року був побудований новий Будинок Полтавського губернського земства. 1901 року старий будинок земської управи був розібраний. 1902 року на його місці розпочалося будівництво нового, яке закінчилося у 1908 році.

Початковий проєкт споруди у стилі французького ренесансу розробив полтавський архітектор Олександр Ширшов, але завдяки підтримці українського художника Сергія Васильківського конкурс виграв проект художника та архітектора Василя Кричевського у стилі українського модерну.

У проєкті Кричевського використовувалися національні мотиви: шестикутні отвори вікон і дверей, башти, що фланкували центральну частину фасаду, багате кам'яне різьблення. Фасад і інтер'єри були оформлені керамікою і майолікою, виготовленими учнями земських майстерень Полтавської губернії, у тому числі Миргородської керамічної школи й гончарями з Опішні. Вздовж фасаду розміщувалися герби міст Полтавської губернії.

Будинок перші 12 років функціонував як адміністративно-музейна споруда, у 1920 році його було віддано під Центральний пролетарський музей Полтавщини (директор Мирослав Гаврилів).

Під час Німецько-радянської війни в 1943 році при відступі з Полтави його спалили фашисти. У 50-ті роки будинок відновили за проєктом архітекторів П. Костирка, В. Крачмера, Н. Квітки та інших, загалом зберігши більшість форм, проте змінивши деякі частини даху та його колір на червоний, а також оздоблення і живопис головного залу.

Сьогодні у будинку знаходиться Полтавський краєзнавчий музей, до якого у 2022 році завітали манкурти-руйнівники.

На реставрацію музею була виділена субвенція з Державного бюджету – 105 млн грн, із обласного бюджету на першому етапі планували виділити понад 11,2 млн грн.

7 вересня 2021 року у музеї було презентовано проект відновлення будівлі.

У презентації взяли участь тоді ще голова Полтавської ОДА Олег Синєгубов, його заступниця Катерина Рижеченко, директор музею Олександр Супруненко та його заступниця Катерина Бабіч.

Приміщення Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського продовжує виглядати так, ніби до нього завітали орки...

Похизуватися успіхами в реставраційних роботах ніхто не може, адже Катерина Риженко, Дмитро Лунін та Олег Синєгубов не можуть, адже вони вже залишили свої посади.

Без вагомих здобутків залишила музей і Катерина Ямщикова (Бабіч), яка нині обіймає посаду секретаря Полтавської міськради та виконує обов'язки міського голови Полтави. На цій посаді вона продовжує політику знищення пам'яток архітектури, історії, культури та мистецтва міста Полтави.

Ми маємо зрозуміти, що нація, яка не цінує своїх предків, їхню історію та віру — приречена. Вона не має майбутнього.