Як Трамп заковтнув наживку кремля і рятує росію

Інтерв’ю з безпековим експертом Михайлом Гончаром.

Очевидно, що путін не зацікавлений у припиненні війни. Чи мають Сполучені Штати важелі впливу на росію, якщо Вашингтон вирішить посилити тиск на москву?

Сполучені Штати мають важелі впливу, але не хочуть їх застосовувати. Адміністрація Байдена прагнула відірвати росію від Китаю. Адміністрація Трампа намагається швидко досягти своїх цілей без зайвої конфронтації з кремлем.

Говорячи про важелі впливу, я б хотів навести приклад творчого підходу часів першого президентства Трампа. У ніч проти 8 лютого 2018 року американські збройні сили в Сирії знищили підрозділ «вагнерівців», який зайшов у той сектор, де його не мало бути. Тоді ми не почули жодного слова від кремля. Грубо кажучи, Сполучені Штати мають можливість продемонструвати росії силу, але вони цього не робили за Байдена і не роблять цього зараз, за Трампа.

На мою думку, Трамп має рацію, коли говорить, що російське вторгнення в Україну не розпочалося б, якби він був президентом. Можна згадати, як американці прибрали свої кораблі з Чорного моря наприкінці 2021 року. Важко собі уявити, що росія почала б обстрілювати порт Одеси 24 лютого 2022 року, якби в порту стояла пара американських есмінців.

Також варто сказати, що, попри санкції, Сполучені Штати не відключили від платіжної системи SWIFT усі російські банки. Не так давно США не продовжили дію ліцензії, яка дозволяла фінансові операції з низкою російських банків. Однак кремль уже підготував обхідні схеми, тому зараз такий крок не є настільки чутливим для росії. Звісно, це був своєрідний натяк Трампа путіну на те, що москва має піти назустріч Вашингтону.

Що могло лишитися за кадром під час телефонної розмови Трампа й путіна? Невже півтори години вони говорили лише про перемир’я в Україні?

Те, що нам показують, — це одне, а те, що відбувається за лаштунками, — зовсім інше. Те, що відбувається за кадром, можна умовно назвати пактом Віткоффа — Дмитрієва. Спецпредставник Трампа Стів Віткофф пов’язаний із ним довгими роками дружби та партнерства і фактично представляє інтереси родини Трампа. Представник переговорної групи кремля Кирило Дмитрієв тісно пов’язаний з родинним кланом володимира путіна, зокрема з його дочкою Катериною Тіхоновою.

Ці родинні комунікації важливі тому, що йдеться про довгострокове партнерство, яке намагаються створити Трамп і путін, діючи через своїх повноважних представників. Підвалини такого партнерства замішані на притаманному для стилю Трампа фінансовому та бізнесовому інтересі. Недаремно зараз тривають розмови про те, щоб відремонтувати та перезапустити «Північні потоки», аби дати Америці можливість заробити на транспортуванні й перепродажі російського газу в Європу. На моє переконання, цей «схематоз» був запропонований Трампу саме через Кирила Дмитрієва. 

Йдеться про угоди й оборудки з великими сумами грошей, які гальмуються «українською проблемою». Україна для Трампа і його оточення — як камінь спотикання, адже вони хочуть покласти край війні, щоб відновити й розвивати бізнес з росією. Трамп вважає, що Україною можна знехтувати. А заодно і Європою. Американський президент думає, що це він веде гру, намагаючись припинити війну в Україні, відірвати росію від Китаю і налагодити вигідне партнерство з москвою. Насправді ж він заковтнув наживку, яку йому майстерно запакували в кремлі.

Дехто говорить про намагання Білого дому нормалізувати стосунки США з росією. Однак «нормалізація стосунків» — це фраза радянських дипломатів часів Холодної війни. 

Наразі йдеться про дуже брутальні та цинічні речі, а саме про бізнес-інтереси двох потужних угруповань авторитарних правителів — путіна і Трампа. Трамп на наших очах трансформує Сполучені Штати у свою протилежність, створюючи ще одну цитадель авторитаризму. Ідеї демократії та свободи не мають жодного значення для адміністрації Трампа.

Чи встоять американські інституції та система стримувань і противаг під натиском трампізму?

Ніхто не знає відповіді на це питання. Дехто вважає, що шок мине й американське суспільство підніметься. З іншого боку, існує протилежна думка, що американське суспільство деградувало, втратило ціннісні орієнтири й уже погано відрізняє добро від зла. Тому це відкриває шлях до руйнування інституцій.

Зараз ми спостерігаємо самознищення Сполучених Штатів, які разом із путінською росією виступають співруйнівниками міжнародного світового порядку. Міжнародне право не зникло, але воно залишається здебільшого на папері. Реалії абсолютно інші. Ми бачимо, як Сполучені Штати відмовляються голосувати за резолюцію ООН, яка називає росію агресором, і припиняють фінансування американської ініціативи, яка документує російські воєнні злочини, включно з депортацією українських дітей. Це не просто заплющення очей на воєнні злочини путіна. Це, по суті, співучасть у цих злочинах.

Очевидно, що процес зближення між росією і США просувається за графіком. Трамп хоче зробити все швидко. Його спецпредставник Стів Віткофф уже заявив, що через кілька тижнів можна вийти на якусь мирну угоду, хоча об'єктивно це неможливо. Попри домовленість між Трампом і путіним про припинення атак на об'єкти енергетики та інфраструктури, росія продовжує завдавати ударів дронами. Водночас Стів Віткофф поширює російську дезінформацію про мирні наміри путіна.

Яку роль відіграє Стів Віткофф у тому, щоб кремлівська пропаганда досягала вух Дональда Трампа?

Трамп і сам готовий усе це сприймати. Про це свідчать не тільки його останні висловлювання, але й ставлення до путіна в період його першого президентства. Коли американська розвідка підтвердила, що росія втручалася у вибори в США у 2016 році, президент Трамп публічно заявив, що путін особисто запевнив його, що росія не втручалася у вибори.

Трамп тоді фактично сказав, що довіряє слову путіна більше, ніж ЦРУ. Трампу важко змінити ці алгоритми й почати мислити інакше. Стів Віткофф, його давній друг і партнер по грі в гольф, просто говорить те, що хоче почути сам Дональд Трамп.

Чи має путін приховані важелі впливу на Трампа?

Можливо, ми дізнаємося відповідь на це питання через пів сотні років, коли стануть доступними архіви. Суть навіть не в тому, чи є Трамп завербованим агентом КДБ з часів Радянського Союзу, чи ні. Можливо, його психотип і особливості характеру зробили свою справу. І саме тому Трамп виступає в ролі корисного ідіота кремля зі своєю альтернативною правдою. Так чи інакше, росія пожинає плоди цього.

Навіть якщо журналісти-розслідувачі й знайдуть сліди якоїсь компрометувальної інформації, Трамп буде ігнорувати все це, як він уже ігнорував подібні речі під час своєї передвиборчої кампанії. Наразі він зберігає високий рівень підтримки в американському суспільстві, але так не буде тривати вічно. Саме тому він хоче досягти всіх своїх цілей швидко. 

Трамп розуміє, що для пересічного американця головне — це гаманець. Якщо американці побачать, що їхні гаманці порожніють, а вони порожнітимуть, то рівень підтримки президента Трампа знизиться.

Уже зараз унаслідок його дій багато партнерів США більше не бачать у цій країні надійного союзника. Це позначається на кількості довгострокових замовлень для потужних американських компаній. Деякі країни вже відмовляються від американського озброєння і переглядають підходи до купівлі інших американських товарів. Усе це вдарить по добробуту пересічного американця. Невдоволення діями Трампа буде зростати.

На жаль, все це потребує часу, якого в нас немає. Україна стала заручником російської агресії, до якої додався тиск з боку країни, що довгий час була нашим стратегічним союзником. Тепер Сполучені Штати важко назвати нашим партнером. Натомість у деяких питаннях Вашингтон виступає спільником агресора.

Україна погодилася припинити атаки на енергетичні об’єкти. Якщо Трампу вдасться змусити путіна зробити те саме, хто більше виграє від цього — Україна чи росія?

Важко сказати, тому що ми говоримо про асиметричні удари. Україна атакує нафтопереробні заводи, а росія атакує електроенергетичну інфраструктуру. Енергетична система росії потужніша за нашу. Вона більш розгалужена і має великий профіцит. З тими засобами, які має Україна, цій енергосистемі важко завдати значної шкоди.

У нас, навпаки, майже немає нафтопереробки. До вторгнення в Україні працював Кременчуцький НПЗ, але у 2022 році росія його знищила і зачистила всі нафтобази. Далі вони перейшли до електроенергетичної інфраструктури. До речі, тут росіяни не були оригінальними. Вони просто взяли на озброєння тактику американців під час операції «Буря в пустелі» в 1991 році. Тоді американці знищили 96% іракської електроенергетики. Однак Україна — не Ірак. Ми запобігли такому сценарію. Утім, росія продовжує його реалізовувати.

Україна ж завдала чималої шкоди нафтопереробній інфраструктурі росії, а потім взялася за систему транспортування нафтопродуктів. росія справді вразлива, і вона втрачає гроші. Через українські удари страждає російський бюджет війни. Коли Україна завдає шкоди їхній експортній логістиці, вони недоотримують прибутки від експорту нафти й нафтопродуктів, а також витрачають гроші на ремонт інфраструктури. Усе обладнання їхніх НПЗ було західним. Зараз росії важко його отримати.

Якщо в резервуар місткістю 20 тисяч тонн влучив безпілотник, то там уже нічого не відновиш. Після такого удару все згорить і перетвориться на брухт. У такому разі треба будувати резервуар заново. На це йде приблизно півтора року. А нафтопереробні установки полагодити ще важче. Це не робиться швидко.

Навіть якщо вдасться досягти перемир’я, росія не порушуватиме його рівно стільки, скільки це буде необхідно з погляду військового командування. Вони використають оперативну паузу, щоб перегрупуватись і залучити додаткові сили та ресурси, зокрема ракети та безпілотники. А далі атаки продовжаться під тим чи іншим приводом.

Чи можуть європейські війська в Україні стати фактором стримування росії в разі повноцінного припинення вогню?

Передусім мають бути напрацьовані механізми мирного врегулювання з гарантіями безпеки. Припинення вогню само собою ні до чого не веде. Кожна сторона отримає оперативну паузу, але в росії більший потенціал, ніж у нас, тому вона може більш ефективно використати цей час.

Військово-промисловий комплекс росії зав’язаний на собі: росія має змогу сама виробляти ракети, снаряди тощо. Україна може забезпечити себе зброєю та боєприпасами приблизно наполовину. Однак решту ми отримуємо від наших партнерів. Тому невипадково росія вимагає від Заходу припинити постачання зброї Україні під час перемир’я.

Той самий Трамп може сказати європейцям: «Ви не поспішайте. Зараз триває мирний процес, і допомагати Україні не потрібно, бо ми прагнемо встановити стійкий мир». Ми не знаємо, як будуть розвиватися події, якщо Вашингтон почне чинити тиск на наших європейських партнерів. Я сподіваюсь, що Емманюель Макрон, Кір Стармер і майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц не змінять своїх підходів і продовжуватимуть підтримувати Україну.

Утім, Європа все ще дивиться на американців, все ще не може відірватися від материнських грудей, так би мовити. Вони досі перебувають у підвішеному стані, сподіваючись, що в Америці все налагодиться, що Трамп почне діяти рішуче, коли зрозуміє, що путін його обманює. Однак усього цього не буде. Навіть якщо Трамп розгнівається на росію, він все одно буде шукати компромісів з кремлем, з огляду на ті домовленості, які в нього є з путіним.

У заяві Білого дому за підсумками розмови Трампа й путіна є згадка про неприпустимість загрози Ізраїлю з боку Ірану. Чи може Трамп піти на поступки путіну щодо України заради співпраці з росією для тиску на Іран?

Я думаю, що це цілком можливо. Хоча тут путіну доводиться ставати на шпагат. Якщо почитати кремлівський пресреліз за підсумками розмови Трампа й путіна, то там немає жодного слова про Іран.

Так чи інакше, Іран допомагає росії вести війну проти України, постачаючи «шахеди» тощо. Наприкінці минулого року Іран і росія підписали угоду про стратегічне партнерство. Тому путіну доводиться маневрувати. Однак головний прорахунок Трампа полягає в тому, що він не розуміє важливої речі: наміри росії, Ірану та Китаю, від яких Вашингтон намагається відірвати москву, спільні. Усі ці країни прагнуть завдати Заходу стратегічної поразки та сприймають західний світ як свого головного екзистенційного ворога.

Трамп може пропонувати путіну завершити війну в Україні, щоб мати змогу співпрацювати з росією у розв'язанні інших геополітичних питань. Утім, тактика путіна полягає в тому, щоб тягнути час, погоджуватись і маневрувати.

Поки США і росія домовляються, Європа розпочала масштабне переозброєння. Яке місце матиме Україна в новій системі європейської безпеки, яку створюють на наших очах?

Те, що робиться швидко на папері, насправді потребує багато часу і грошей. Зрештою, остаточні рішення щодо фінансування переозброєння Європи ще не ухвалені. Сподіваюсь, що ці рішення ухвалять попри спротив троянських коней кремля у Європі, як-от Угорщини.

Утім, треба розуміти, що Європейський Союз — це не Сполучені Штати Європи. Європа витрачає більше часу на процедурні моменти. Лише на дванадцятий рік війни європейці усвідомили, що війна в Україні — це війна всередині Європи й проти Європи. Вони змарнували багато часу. За різними оцінками, Європа зможе переозброїтися до 2030 року.

Однак путін не буде чекати п’ять років, коли Європа буде готова до більш активних дій росії. Він уже веде війну проти Європи. Те, що НАТО перетворилося на недієздатний організм, уже видно зараз. Якщо Сполучені Штати ставлять під сумнів застосування статті 5, розглядають можливість скорочення американського військового контингенту в Європі й погрожують союзникам по НАТО — Канаді та Данії — військовою силою, то про що ми можемо говорити? У кремлі потирають руки. Вони бачать, що Альянс уже не функціональний, і готуються до агресивних кроків проти країн НАТО в найближчому майбутньому.

Якщо в Україні буде встановлено тривале перемир'я, чи не виникне в росії спокуси напасти на країни Балтії, Норвегію чи Фінляндію, щоб перевірити готовність НАТО захищати своїх членів?

Генерал Річард Ширрефф, колишній заступник головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі (2011-2014 роки), уже описав у своїй книзі «Війна з росією», який вигляд матиме потенційний конфлікт у разі російської атаки на країни Балтії. Альянсу було б важко зреагувати на російську агресію швидко навіть у свої найкращі часи.

Крім цього, швидко дійти консенсусу у форматі ЄС у разі агресії з боку росії буде практично неможливо. Тому треба шукати нові підходи. І українцям, і європейцям треба взаємодіяти у форматі «коаліції рішучих», члени якої готові діяти, не чекаючи, доки інші країни дозріють.

Якщо Трамп застосує військову силу для окупації Гренландії, путін може вирішити, що настав час для того, щоб окупувати Шпіцберген, норвезький архіпелаг у Північному Льодовитому океані, або ж взяти під контроль якийсь з островів Балтійського моря. Наприклад, естонський острів Сааремаа. А потім подивитися на реакцію. Якщо у Вашингтоні скажуть, що їхні зелені берети не будуть захищати ці території, то москва може почати діяти більш рішуче.

Як довго росія зможе вести інтенсивну війну з огляду на проблеми у власній економіці?

Звичайно, у росії є економічні проблеми. Однак для того, щоб ситуація стала критичною, санкції потрібно посилювати. Те саме падіння цін на нафту матиме серйозний вплив на російську економіку лише через рік-два.

Якщо США послаблять санкції проти росії, це дуже допоможе москві. Представники адміністрації Трампа вже роблять заяви про можливе послаблення санкцій. По суті, Трамп зараз рятує росію, чия економіка дійсно наближається до критичного стану. У 2022 році деякі поважні експерти стверджували, що якщо санкції проти росії запровадити як слід, то її економіка рухне за 3-5 років. Однак санкції не були такими, тому цих трьох років виявилося недостатньо. 

Можливо, у 2027 році крах російської економіки буде неминучим, але, знову ж таки, цей сценарій можливий лише за умови збереження статус-кво. Якщо Трамп зруйнує режим санкцій, а пакт Віткоффа — Дмитрієва призведе до поглиблення економічної співпраці між США та росією, це дасть друге дихання російській економіці.

Існує думка, що путін не може дозволити собі зупинити війну, бо це призведе до краху російської економіки, яка давно стала на військові рейки. Чи згодні ви з цим твердженням?

Економіці рф загрожує крах з війною чи без неї. Це лише питання часу. Для путіна війна — це питання його політичного виживання. Коли війна закінчиться, у росії почнуться внутрішньокланові розбірки. Цілі «СВО» не досягнуті. Для того, щоб досягти цих цілей, потрібно продовжувати війну, і путіна це цілком влаштовує.

Джерело: hromadske

Автор: Сергій Гаврилець - журналіст-міжнародник.