Як урбанізовану промислову Україну зробили ласою ціллю путінської росії
Вітчизняні олігархи за підтримки столичних чиновників і депутатів свідомо готували до здачі ворогу. Західні політики теж доклалися до цього.
У чому причина соціально-економічної катастрофи, яка охопила нас ще до повномасштабної війни? Почнемо з того, в якому форматі ця катастрофа сталася, спусковий гачок — деіндустріалізація.
Цей процес суттєво знизив рівень складності економіки та глибину додаткової вартості. Після деіндустріалізації значно скоротився попит на інновації, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (науку у цілому), технічні фахівці стали непотрібні.
У зв'язку із цим криза перекинулася на систему освіти. Потім — масова трудова міграція населення за кордон, десоціалізація держави та маргіналізація частини суспільства.
Наслідком стала комплексна криза у науці, освіті та суспільстві взагалі. Так, незалежне міжнародне тестування показало, що 60% школярів України мають знання з математики, природничих наук та роботи із текстами нижче базового рівня.
А все почалося з того моменту, коли хтось вирішив, що країна із 30 мільйонами міського населення (67% від загальної чисельності) та кількома мегаполісами-мільйонниками може розвиватися на аграрному укладі. Ось кому таке могло спасти на думку?
До речі, вихід із кризи може бути лише через нову промислову політику. Тоді збільшиться попит на висококваліфіковану робочу силу, підуть інвестиції в освіту, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, інновації.
З'являться робочі місця і люди почнуть повертатися. Це все у разі, якщо, звісно, буде вирішено й інші завдання розвитку країни.
Економіки повернеться до мінімальної складності та рівня додаткової вартості, криза мегаполісів залишиться в минулому і соціум почне мислити хоча б у модерній парадигмі, а не в архаїчній. Про постмодерну поки що навіть не говоримо.
