Як викорінити корупцію в Україні за прикладом Женеви під час чуми?
Коли люди на чолі своїх потреб сталять особисте збагачення, то і й медицина перетворюється на злочин. Так було на зламі епох у XVI столітті.
Коли 1530 року вулиці Женеви охопила бубонна чума, там уже все було готове до зустрічі з «чорною смертю». Згуртовані мешканці міста відкрили навіть цілий шпиталь для зачумлених із сусідніх населених пунктів кантону.
Там були лікарі, фельдшери, доглядальниці... Женевські купці пожертвували частину своїх коштів, магістрат щомісяця видавав субсидії, пацієнти постійно кревними ділилися, а якщо хтось із них самотнім помирав, — то все майно переходило у власність лікарні.
Проте згодом трапилося нове лихо: чума пішла на спад, а субсидії із платою за утримання закладів залежали виключно від кількості пацієнтів. Для співробітників Женевського шпиталю зразка 1530 року не існувало вибору між добром і злом, адже, якщо чума сприяє збагаченню, то чума — це добро.
І тоді почали лікарі це «добро» ширити й примножувати. Попервах люди у білих халатах і воронячих масках просто труїли пацієнтів для підвищення статистики смертності, але швидко зрозуміли: статистика має бути не просто за рівнем смертності, а смертності саме від чуми.
Тоді лікарі обрали іншу тактику — стали вирізати нариви із тіл покійників, сушити, товкти у ступі та подавати іншим пацієнтам як... ліки! Потім цей порошок почали сипати на речі, носові хустки та підв'язки, але чума якось все одно продовжувала вщухати; мабуть, погано працювали сушені бубони.
Лікарі вийшли за межі шпиталю і стали ночами обробляти бубонним порошком ручки дверей, вибираючи ті будинки, де можна було потім поживитися з власників. Як писав очевидець тих подій, переказаних істориком Франсуа Боніваром, — «усе це лихо залишалося прихованим деякий час, але диявол дбає про збільшення кількості гріхів, ніж про їхнє приховування».
І от, один з ескулапів знахабнів та розлінився настільки, що вирішив не блукати ночами Женевою, а просто кинути пакунок із порошком у натовп серед білого дня — сморід чувся до небес. Але одна із жінок, якій пощастило вилікуватися від чуми, упізнала запахи над містом.
Підприємливого ділка відразу ж пов'язали й віддали у добрі руки майстрів у червоних каптурах із сокирою, а ті вже постаралися видобути з нього більше інформації. Загалом страта тривала кілька днів, уся Женева з околицями чули його лемент.
Невдовзі розкрилася масштабна афера і винахідливих гіппократів стали прив'язувати до стовпів та возити по всьому місту. На кожному перехресті кати розпеченими щипцями виривали у них шматки м'яса.
Однак потім привезли на головну площу, де відрубували голови й четвертували, а частини розносили по всіх кварталах Женеви для профілактики корупції. І це подіяло!
Виняток зробили хіба тільки для сина наглядача шпиталю, який не брав участі у змові, але сказав, що знає, як виготовляти мікстури та бубонний порошок, не побоюючись зараження. Йому просто відрубали голову, «для перешкодження поширення зла»; такі от справи.
