Янелоху – Янелохове!

- Шо у тєбя опять? – ліниво запитав Янелох І покоївку Мендель, подумки переглядаючи її останній відосик з криком душі «Я не вагітна!!!» і плечима наопашку, які вкотре докорінно змінили придворний дрескод.

Ще коли заселялися, було прикольно швендяти коридорами, просякнутими карамельним духом попередника, у шортах. Згодом «дівчинка»© подарувала двору, як варіант уніформи, домашній халат з розстебнутим верхнім ґудзиком. А це ось – «я уся з плечами ваша». Кутюр'є.

- Шо-у, шо-у… Усе йому – «шоу»! Коли вже царювати будемо… ‒ тихо гундосив за троном царський візир, а місцями й цар Єрмак, по-людськи заздрячи Сашкові-три-проценти і обнуленій молі. Кахикнув про всяк випадок, делікатно попереджаючи Мендель про свою присутність – як би покоївка не почала користатися перевагами нового дрескоду. Не відходячи від трону, так би мовити.

- Ой. – Вдала перелякану Юля, ще й пожартувала провокативно, з притаманною її поколінню і етносу грайливістю. – Ви такий непомітний...

«От вчиню державний переворот – помітиш, ***!», ‒ злий на брата Дениса за надто довгу паузу у підборі кандидатур на голову Національного банку, матюкнувся візир Андрій, виходячи наперед. – «Хоча… отакі плечі Івану Івановичу й позували» (Єрмак, хизуючись пам'яттю та магістерською освітою, мав на увазі І.І. Шишкіна – автора полотна «Корабельний лісок із робочими соснами», олія, 1898, 165х252 см, – авт.)

- Ти лоша тьозке відправив? – суворо запитав цар Єрмака, ревниво перехоплюючи не вельми цнотливий, акцентований погляд візиря, і похвалив себе за обов'язковість у лише на перший погляд буденних справах. Обіцяв – виконуй! На отаких дрібничках 73-відсоткові рейтинги й тримаються. – Як там моє.., тьху – дьоп… йоп, ну, ужгородське наше протеже почувається? В школу ще не пішло?

«Оппа, це тепер протежем називається! – ображено закопилилась Мендель. – Нічого, ще й на нашу вулицю Рош-а-Шана прийде!».

- Прослідкуй, щоб в угорську не віддали, ‒ кинув цар Єрмаку.

- Налицо наглое ущемление прав русского меньшинства! Мы с Игорем Валерьичем не позволим! Дьоп-йопа – только в русский лицей! – від дверей несамовито закричав Бужанський, сходу переймаючись нелегкою долею циганського немовляти.

Нардеп так грізно розмахував проєктом про викладання в Малоросійському федеральному окрузі освітніх предметів включно з трудами і фізрою мовою російської меншини, що Янелох І з несподіванки гикнув ‒ запахло його улюбленою кавою рістрето:

- Ти, давай, Бужан, без оцього – росія, російське! Іч, який сміливий, під Яроша косиш? Тут у нас язик дипломатії – «та сторона», поняв?

Слуга братнього народу зорієнтувався – тут усі свої, теж став дивитися на нові плечі.

Ідилія єднання царя з народом, представленим Бужанським і покоївкою, тривала хвилин п'ятнадцять. У двері постукали:

- Цар тут живе? – до палати просунулась кудлата голова з брендовим респіратором на обличчі. – Акціонерне товариство «Юзік і компанія», вантажні перевезення. І хто з вас цар?

Бужанський мимовільно звівся на носки мокасинів від Bottega Veneta з весняно-літньої колекції 2020 (цільова модель з квадратним миском і пласкою гумовою підошвою та основним декором з дрібним плетеним ефектом по всій поверхні) за 30 410 грн. за пару. Єрмак підборіддям показав на Янелоха. Вантажник фамільярно запитав:

- Переєзжаєм? А гдє дєті? Какіє-небудь?

Цар ніяково відвів очі від корабельної натури, почав пояснювати чомусь одному Бужанському незручності з сусідами, потребу ізолювати нащадків від впливу неблагополучного Печерського   району, те-се. Банально трохи нетверезий вантажник зупинив царя:

- Харош триндєть, батя. Читай Лєщєнка. Твой переєзд у Заспу – отвлєкающий маньовр от повишенія елєктріческіх таріфов. Но голосовать я буду всьо равно за тебя. Ну, єслі договорімся…

Юзік і компанія потер великим пальцем вказівний і середній:

- Можно в національной по новому курсу. Но желатєльно до дефолта.

Янелох І присоромлено зітхнув, героїчно визнаючи себе частково винним у дефолті, і знову втупився поглядом у рятівні плечі. Конча так Конча, Заспа так Заспа. Роттердам його плюс.

Бужанський тепер почувався розкуто, як на партзборах у своїй фракції:

- Андрюха, ти не помниш який дурень у квітні минулого року говорив: «Нехай у цих резиденціях живуть діти які-небудь. Ну якісь табори відпочинку, якісь люди, яким це дійсно потрібно. Ці резиденції – я не бачу в них жодного смислу. У результаті, коли ми їздимо в Європі по екскурсіях, то бачимо старі резиденції королів – що це все сьогодні? Це все для екскурсій»?

Андрюху зсудомило, він «помнив» не тільки це.