Європейські ліві радикали побраталися із правими популістами
Теорія політичної підкови стала дійсністю. Колись ідеологічні противники нині стали по один бік барикад, де панують гроші Кремля.
Про те, як радикальні ліві та радикальні праві сили Заходу стали невиразними, на шпальтах видання Politico пише британський публіцист і телеведучий Джон Кемпфнер. Він розглядає європейську шахівницю з огляду на мінливу історію минулого сторіччя.
Так, сучасний німецький політик Сара Ваґенкнехт хоч і є вкрай лівим політиком, але не цурається правої риторики. Жінка навішує ярлики всім своїм опонентам, хто запідозрює її у роботі на ресурсну федерацію московії.
Проблема, яка зараз стоїть перед Німеччиною, Європою та здебільшого Західного світу, виходить за межі термінології. Поняття «ліві» та «праві», які належать до порядку місць у Національних зборах, сформованих після Французької революції 1789 року, мало що означають для людей XXI століття.
Економічні та соціальні розділові лінії, які домінували у політичних дебатах донедавна, більше не застосовуються, вони фактично випарувалися, наполягає Джон Кемпфнер. Наприклад, багато представників сучасних праворадикалів виступають за велику роль держави, що відповідає лівій ідеології.
«Лише деякі ыз них, насамперед республіканці колишнього президента США Дональда Трампа, справді закликають до дерегулювання та зниження податків. Окрім того, коли йдеться про соціальну політику, багато партій — від «Національного об'єднання» у Франції до «Партії свободи» Ґерта Вілдерса в Нідерландах — є відносно ліберальними, частково щоби залучити тих, хто вважає, що мусульманська міграція підриває суверенітет їхніх країн», — пояснює британський публіцист.
Проте, чим далі на схід просуватися європейським континентом, тим більше ці партії відстоюють традиційні сімейні цінності, як це видно на прикладі польської партії «Право і справедливість» або панівної у Словаччині коаліції. Головним спільним знаменником серед цих груп, схоже, є їхня прихована чи відкрита підтримка РФ.
Проросійські настрої, які колись були монополією крайніх лівих, тепер підтримуються правими радикалами й популістами (скажімо, «Альтернативою для Німеччини»). Тому Кремль із радістю приймає та фінансує і тих, і інших.
«Це злиття лівих і правих популістів було також одним із похмурих чарів шаленого британського референдуму «Brexit» у 2016 році — тоді дві сторони розгорнули схожий, нехай і вихідний з різних відправних точок, наратив, що ЄС віджив своє. Нині мало хто готовий захищати порядок після 1989 року», — висновує Джон Кемпфнер.
Однак медіаагенція «Останній Бастіон» закликає своїх читачів не забувати про те, що російська війна вже стукає у брами НАТО і ЄС. Доказом слугує невдалий російський план замаху на керманича «Rheinmetall» Арміна Папперґера.
