З Уліссом навперебивки
Товариство, у кожного з вас є своя недоторканна точка зору на все на світі, і ми такі усі із себе, перепрошуємо, анархо-індивідуалісти, жодним чином на неї не посягаємо. У сенсі переорієнтації. Живіть у своєму акваріумі, а ми спробуємо пожити у своєму.
Цього разу на балачки подвигла термінологія. Себто, «спрагла жага» (Ліна Костенко, ©) речі називати своїми іменами. Якщо когось із вас, шановні, після прочитання нижче процитованої нісенітниці ще не обсядуть сумніви щодо вищої призначеності Володимира Олександровича Зеленського побути президентом, даруйте, але вам з нами не по дорозі. Для утвердження очевидної анормальності є інші платформи.
Вчитайтеся хоч би у наведені рядки, і ви упевнитися, що професійний епатаж коміка на підмостках та набутий апломб від несподіваної реалізації абсолютно оказіонального шансу, помножені на щире намагання відповідати ситуації, роблять людину неконтрольованою. Пряма мова:
«Я вибачаюсь, про ФОПів, про ФОПів дуже важливо. Дивіться. Як процюває, працює та чи інша компанія ми з вами розуміємо, шо було, ФОПи. Це нормально, коли ФОПи, ФОПи працюють, це нормально. Але коли компанія не захотіла сплачувати нормально податки, в білу вийти з тіні, вони придумали, що вони оформляють це, оформлять це на ФОПи і дуже багато ФОПів працюють в одній компанії дуже багато людей, на кожній людині там по десять чєловєк, помічники, секретарі, ну ви ж знаєте як це відбувається. Тому і наші хлопці, уряд, я, ви, в принципі не повинен коментувати те, що робить уряд, тому що уряд повинен бути незалежним, ви це прекрасно знаєте, але вони, все що вони хотіли, вони хотіли побороти такі корумповані схеми і в будь-якій компанії, ви це розумієте і незалежно від того, чим займається компанія. Ось до чого ці законопрект, ось до чого це було рішення. Я думаю, що вони на правильному шляху і це забезпечить нам і вихід економіки з тіні і дійсно всі повинні сплачувати борги, сплачувати податки».
Це у Джеймса Джойса в «Уліссі» називалося потоком свідомості. Поведінка нашого Блума на бла-марафоні, особливо на його завершальній стадії, точнісінько копіювала джойсову фабулу з інтригою навколо зради Моллі – дружини Леопольда. Згадайте, як гірко було, читаючи той ірландський шедевр модернового алюзіонізму, упевнюватися у нездатності героя хоч би якось прореагувати на невірність подруги. Що зовсім не характерно для представника нації, яка є взірцем розрахованого на століття прагматизму!
У київському фудмаркеті одновірець Блума упродовж світлової частини доби визивно демонстрував нам агресивний мачизм, ретельно приховуючи цілком поясниму розгубленість перед невмолимо загрозливими викликами часу, конкурентів, обставин. От чого його було пхатися на чуже поле? У банку з арахною, де усім заправляє головний павучий пахан путін?
Або оце:
«Це в принципі, на превеликий жаль, той процес, який передбачали. Ми все ж такі сподівались, що нам вдасться завершити цей процес і те, що било обіцяно, всі на всі, і з цього моменту перестануть з'являтись нові політв'язні, але, очевидно, з того, що ви говорите, і з того, що ми знаємо, цей процес не є реальним для Росії, вони для себе бачать інший шлях».
Яка не є наша освіченість зудить, вимагає акцентованих пауз, розділових знаків, якоїсь лексичної артикуляції, інформативності, зрештою, чогось впізнаваного і доступного для розуміння, та затята налаштованість вписатись у Книгу Гіннеса комунікативною піарщиною продиктувала інші формати – було не до змісту.
Ще. А вам, панове, не кинулась у вічі слабенька загалом гуманітарна підготовка нашого генія? Про дворянські стандарти, звісно, не йдеться, у Кривому Розі у ходу інше, але з вихлюпнутого назовні емоційного екстремізму напрошується висновок про поверхове знайомство тутешнього Леопольда навіть з районною книгарнею. Та й те, коли було читати «Улісса», якщо темп чесалова баблосиків жорстко диктував потребу зубріння кавеенівсько-квартальних реприз з генітальним мейнстримом?
Мізансцена для 18+: кремлівський Недопалок хижо торкає заточеними кадебістськими жвалами майстерно сплетені нормандські тенета у передчутті кривавого бенкету, а скутий павутинням власних недолугих обіцянок і хворобливих амбіцій Зе ще смикається, згадуючи безтурботне буття за роялем, з шаурмою на коворкінгу, з Васьком Голобородьком наввипередки. Ще без Богдана над плечем, отари служивих малописьменних фрілансерів і всюдисущої тіні Ігоря Валерійовича Коломойського.
Вадим Демиденко
