Закріпачення «по-новому»

Що несе нова «реформа системи працевлаштування»?

Створення автоматичного профілю людини на основі об’єднаних міжвідомчих даних без згоди суб’єкта персональних даних суперечить статті 32 Конституції України, яка забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, а також статті 8 Конституції, яка встановлює принцип верховенства права. Це прямо порушує Закон України «Про захист персональних даних», зокрема вимоги щодо добровільності, конкретності та поінформованості згоди, а також принцип пропорційності обробки даних.

Втручання в приватне життя, економічну поведінку та вибір моделі зайнятості є також обмеженням прав, передбачених статтями 21, 22, 23, 24 і 43 Конституції України, які гарантують рівність, свободу, особисту автономію та свободу праці.

1. Радянський досвід обов’язкового обліку праці

У СРСР облік працевлаштування був обов’язковим: підприємства, ЖЕКи, домоуправи, міліція та виконкоми фіксували, чи працює особа, і будь-яка перерва у трудовій діяльності могла розцінюватися як дармоїдство. Пропонована система автоматично фіксує статус людини за даними ПФУ без запиту і без її прямої згоди, створюючи профіль «непрацюючого».

Автоматичний облік за даними Пенсійного фонду = радянський тотальний контроль трудової поведінки.

2. Приховане маркування людини

У СРСР людину навіть не повідомляли, що на неї відкрили «справу» — її статус визначала бюрократія. Описаний алгоритм також автоматично формує категорію, до якої відносять людину, без будь-яких заяв чи згод від неї. Це приховане маркування громадянина.

Примусове створення профілю «непрацюючого» = радянське формування досьє без участі особи.

3. Міжвідомчий обмін досьє

У СРСР картки, характеристики, довідки й відомості про «соціально-корисний статус» циркулювали між міліцією, КДБ, виконкомами, профкомами без згоди людини. Запропонована система відтворює це: дані передаються між органами без волевиявлення особи.

ПФУ → ДСЗ → МОН → Мінсоц = радянська система обміну особовими справами.

4. Тиск через алгоритм

Раніше дільничний приходив і вимагав «стати на роботу», погрожуючи статтею. Тепер його роль можуть виконувати цифрові сервіси: система спочатку надсилає «пропозиції», далі — санкції чи інші адміністративні наслідки. Форма змінилась, зміст — ні.

Алгоритмічний тиск = радянський примус у цифровому вигляді.

5. Ідеологія примусу під виглядом «піклування»

СРСР виправдовував контролюючі механізми «турботою про людину». Сучасна риторика аналогічна: «ми допомагаємо знайти роботу», «ми піклуємося про зайнятість». По факту людям нав’язують контроль під прикриттям сервісу.

«Це для вашої ж користі» = радянська ідеологія виховного впливу.

Система «Обрій» = цифровий ребрендинг радянського примусу

Дія отримує дані з ПФУ → ПФУ передає їх до ДСЗ → ДСЗ формує «пропозиції», а в подальшому потенційно застосовує санкції.

Всі ці дії відбуваються без волі людини, що відповідає архітектурі соціального нагляду, близькій до моделі Китаю із соціальним рейтингом, а не до стандартів демократичних держав ЄС та Північної Америки.

У демократичному світі людина має невід’ємне право не працювати, перебувати в творчій або професійній паузі, змінювати сферу діяльності, бути фрилансером, працювати нерегулярно, жити за рахунок заощаджень або займатися саморозвитком.

Вибір «працювати чи не працювати» — право, а не підстава для державного контролю.