Звільнена Курщина — довготривала «санітарна зона» України

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).

Про Курську область... народну республіку зараз знову стало багато панічного галасу. Ось так буває, коли хтось щось скаже, а тебе потім цілодобово розпитують про це так, ніби це ти сказав і знаєш відповіді на всі запитання.

Загалом, була на тижні закинута інформація у простір, що, мовляв, Сили оборони України виходитимуть із Курщини. Відповідно, тільки лінивий журналіст, як в Україні, так і на Заході, а також у РФ, одразу стати запитуватися: «Правда це чи не правда?».

Не розумію, звідки мені знати про плани вітчизняного Генерального штабу, які навіть якби й був обізнаний, то точно не став би про це тріпатися на кожному розі. Проте, відповім усім спраглим на панічні настрої, виходячи виключно із поточної ситуації на Курщині.

Зараз (на початок листопада 2024 року — прим. ред.), а це вже третій місяць визвольної операції, наші захисники продовжують сковувати у регіоні суттєвий російський контингент. У той час, як 6 серпня Курське угруповання окупантів налічувало близько 10 000 тіл, то 10 листопада — вже понад 40 000 тіл.

За час операції на Курщині, російські загарбники зазнали сумарних втрат (убиті, поранені, полонені), згідно із даними Генштабу Збройних Сил України, приблизно 21 000 тіл. Окремо зауважу, що ці втрати всі 3 місяці компенсувалися для збереження угруповання і навіть його збільшення, а тому сумарний показник сковування ресурсу росіян склав за цей період 50 000 тіл + початкові близько 10 000 тіл.

При цьому російські окупаційні війська, що почали 10 вересня контрнаступ на Курщині, не досягли значних результатів. Якщо станом на 10 вересня зона контролю України в області становила близько 1250 км², то зараз — уже майже 950 км²; погодьтеся, важко це назвати феноменально успішним контрнаступом.

Крім того, командування ворожих сил інтенсивно перекидає на Курщину північнокорейських «рембо» і, зважаючи на все, туди підуть усі 12 000 тіл, привезених із КНДР першою партією. Тобто Курське угруповання збільшать до більш ніж 50 000 тіл.

Ось і виникає питання: під контролем України зберігається понад 75% територій початкової зони. Зберігається контроль над районним центром Суджа та важливою логістикою, натомість росіяни не змогли створити стаціонарну лінію бойового зіткнення, тож «сірі зони» можуть тягтися вглиб на 3, 4 і навіть 5 км.

Нині на Курщині сковується серйозний контингент ворога, який змушений оперувати у незручних для себе умовах маневрової війни, та який при вивільненні може виявитися будь-де, на Покровському, Курахівському, Краматорському, Куп'янському напрямках або кинутий на Вовчанськ чи Липці, в умовах для себе максимально комфортних — стабільна ЛБЗ.

Тож власне, чи логічно зараз виводити контингент Сили оборони України із Курської народної республіки? Можливо, але тільки коли ситуація з контролем буде критично не на нашу користь.

Чи розглядається такий варіант у Генеральному штабі ЗСУ? Більш ніж впевнений, що так, тому що розглядаються всі сценарії, причому цей був серед тих, які лежали на столі ще у серпні.

Це нормально, це частина планування будь-якої операції, розуміти не тільки те, як входити, а і як виходити з зони оперування. Тобто план виходу перебуває у наявності завжди, але чому йому зараз стало приділятися стільки уваги, з урахуванням відсутності на Курщині критичного становища для Сил оборони України — мені невідомо.