104 роки тому Муравйов залив вулиці Києва кров'ю українців
Пам'ятаймо жертв кривавої різанини, вчиненої 26-31 січня 1918 року у Києві більшовицькими загонами Міхаіла Муравйова!
Опісля захоплення столиці самостійної Української Народної Республіки більшовицькими ордами, місто переповнила хвиля небаченого з часів нашестя Пєтра І жорстокого терору. Почалися вбивства студентів, кадетів, буржуазії, інтелігенції та мирних жителів, які просто трапилися під руку "червоних визволителів".
За приблизними підрахунками вітчизняних істориків, майже 2000 офіцерів, які з'явилися для "перевірки документів", були зарубані шашками. На загал кількість жертв перевищила 5000 осіб (із них 3000 колишніх офіцерів і вихованців Володимирського кадетського корпусу – прим. ред.).
Розстріли проводились у Маріїнському парку, у Дарницькому лісі, біля стін Михайлівського монастиря та інших місцях; переважна більшість убивств здійснювалася показово перед палацом, де містився штаб Муравйова.
Тіла багатьох розстріляних, що не мали у Києві ні рідних, ні близьких, залишалися лежати там кілька днів. За словами свідків, картина була жахливою:
«Розкидані на площі та на стежках парків роздягнені тіла, між якими тинялися голодні собаки. Всюди кров, що просякнула, звичайно, і сніг. Багато хто лежав із всунутим у рот "червоним квитком", у деяких пальці були складені для хресного знамення».
Під час штурму Києва більшовики використовували отруйні гази. Водночас вони розстрілювали не лише чоловіків-офіцерів, а й жінок і дітей, котрих тільки за виглядом (тобто, одягом – прим. ред.) прирахували до ворожого класу "ненависних буржуїнів".
Ідейні послідовники Маркса-Лєніна таврували таких людей ворогами "пролетарської революції", котрі, за їхніми міркуваннями, мусили згинути. Прикметно, що масові вбивства киян супроводжувалися й тотальним розграбуванням будинків, звідки виносили все, що могли дотягти руками й підводами до залізничних вагонів, а далі – відправляли незаконно привласнене майно на Схід.
Аби зрозуміти сутність терору загонів Муравйова у Києві 104 роки тому, наведемо красномовну цитату батька-засновника ЧК-ОГПУ-МГБ-НКВД-КГБ Фелікса Дзержинського мовою оригіналу: «Грабеж и насилие – это была сознательная военная тактика, которая, давая нам мимолетный успех, несла в результате поражение и позор».
За свідченням професора історії Київського університету, українського громадського і державного діяча, Миколи Могилянського, наша столиця наприкінці січня – на початку лютого 1918 року пережив справжню трагедію. І він з жахом згадує про перебування у Києві загонів Муравйова:
«Карали будь-де: на майдані перед палацом, по дорозі на Олександрівському узвозі... Так, мій двоюрідний брат, полковник О.М. Речицький, був убитий на Бібіковському бульварі пострілом у потилицю при опорі чотирьом червоноармійцям, які хотіли зірвати з нього погони. А він, між іншим, – герой Путилівської сопки, трагедії під Сольдау, Прасниша, багато разів тяжко поранений і контужений, – але навіть перед обличчям вірної смерті не хотів, попри всі переконання, зняти з себе військову форму. Трагічно припинилося 37-річне молоде життя, сповнене героїчного виконання обов'язку.
Пам'ятаю, що стратили куплетиста Сокольського, за його злі вірші проти більшовиків... Потому почалися здирства пересічних киян із привселюдним побиттям на вулицях. Хто і коли ще розповість про всю цинічну вульгарність цієї розбещеної вакханалії свавілля, насильства, знущання та знущання з особи мирного обивателя?! Дарма, що нещасні жертви тих знущань уже не розкажуть правди».
Між тим, "Останній Бастіон" нагадує своїм читачам, що днями в Україні відзначили 104-річчя героїчного бою під Крутами, коли юні українські курсанти спробували зупинити більшовицьку орду Муравйова.
