12 січня – день українського політв’язня

Від шістдесятників до Сенцова та Джеляла, Стерненка та Кузьменко

Щороку в Україні 12 січня відзначається День українського політв’язня. Це день шани тих, для кого переконання і цінності  стали дорожчими за фізичну свободу. Традиція відзначення дня політв’язня запроваджена 1975 року з пропозиції В’ячеслава Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості радянського режиму. Дату обрали невипадково.

Масові затримання та арешти були помстою за їх боротьбу за незалежність України та творчість, що доводила міфічність ідеології радянської людини.

Тоді були заарештовані всі відомі представники національно-демократичного руху  України: Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Зіновій Антонюк, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець, трохи пізніше — Ігор Калинець та інші.

Наступна хвиля арештів відбулася у квітні-травні 1972 року. За прагнення бути вільними Кремль карав суворо: майже всі отримали 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання — й виселені за межі Батьківщини — в Мордовію та Пермську область Росії, потім у Сибір та в Казахстан. Тих, кого режим боявся найбільше, відправлено до психлікарень.

Історія повторюється

Сьогодні російська влада повністю наслідує радянські методи боротьби з інакодумцями. Після тимчасової окупації Криму та розпочатої збройної агресії на сході України на цих територіях розгорнувся справжній терор проти українців і кримських татар. Режим володимира путіна безупинно працює на створення атмосфери страху, безсилля і безнадії, кидає за грати активістів, правозахисників, переслідує за релігійною та національною ознакою, вчиняє масово воєнні злочини, брутальні порушення прав і свобод, нехтує людською гідністю, втілює агресивну доктрину «русского мира», займається тотальною пропагандою, яка не має жодного зв’язку з правдою…

Сотні політв’язнів зустріли Різдво у російських тюрмах або у підвалах тимчасово окупованого Кремлем Донбасу.

Список осіб, позбавлених волі з політичних мотивів підготувала Коаліція громадських організацій України. Завданням Коаліції є моніторинг переслідувань українських громадян за політичними мотивами на окупованих територіях та в РФ, аналіз «політичних справ» та консолідована адвокаційна робота у справі їхнього захисту та звільнення.

Наразі правозахисники продовжують адвокатувати законопроєкт № 6104 про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей, який Верховна Рада України підтримала у першому читанні.

Політв'язні сидять не лише в московитських тюрмах та таборах...

В сьогоднішній Україні політичні репресії теж є буденним явищем.

Про це нагадала фігурантка справи про вбивство журналіста Павла Шеремета лікар Юлія Кузьменко.

На превеликий жаль, сучасна Україна не стала країною, яка подолала в собі репресивну систему. І досі нащадки НКВД кидають за ґрати військових, волонтерів та активістів за вигаданими доказами, тероризують патріотичне коло обшуками, допитами, арештами через політично вмотивовані справи.

Резонансна «справа Шеремета» - один з яскравих прикладів, який показав всій країні справжній стан правоохоронної системи і правосуддя, залежних від політичних ігрищ, а також невміння влади визнавати помилки, - йдеться в дописі Facebook-спільноти Free Dr Kuzmenko.

УНСОвець Микола Ляхович в цей день нагадав про "політв'язнів епохи Кучми та справу "9 березня 2001 року", і те, що політв'язні кучмівського режиму 2001-2004 рр, були напевне першими, які визнанні політв'язнями в Україні Резолюцією (№ 1346) Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), ще 29 вересня 2003 року.

“Дехто з нас навіть виграв Євросуд проти кучмівської України. Але в Україні політв'язні кучмівського режиму досі не реабілітовані. Режим Кучми не засуджений і ніхто не веде антикорупційних розслідувань з приводу статків нажитих зятем Кучми олігархом Віктором Пінчуком, що є партнером “непорочного” Сороса.

Троє наших посправників вже померли не дочекавшись реабілітації... Двоє померли не доживши до тридцятиріччя, після ускладнень зі здоров'ям викликаними перенесеними тортурами в кучмівських тюрмах. У всіх залишилися сини-немовлята, які їх навіть не пам'ятатимуть. ”, – написав Ляхович.