14 серпня 1873 р. народився один з фундаторів українського спорту Іван Боберський

Щоб популяризувати спорт на Галичині, Боберський регулярно проводив показові заняття, брав участь у міжнародних конгресах

14 серпня 1873 р. народився один з фундаторів українського спорту Іван Боберський, професор, педагог, державний діяч, фундатор і популяризатор спортивного руху на Галичині.

Народився в селі Доброгостів на Дрогобиччині в родині священика. Був старшим із шести дітей отця Миколи Боберського.

Історики припускають, що родина Боберських походила з давнього шляхетного роду і належала до гербу Сас.

Учився у Самбірській та Першій українській академічній гімназії у Львові, університетах Львова, Відня та Граца.

У Відні закінчив 1-річний курс по гімнастиці та отримав сертифікат, який давав йому право викладати цю дисципліну в загальноосвітній середній школі. Багато подорожував Швецією, Німеччиною, Чехією, цікавився різними методиками «тіловиховання» (фізкультури) та спорту.

Його кумирами стали «батько німецького спорту» Фрідріх Ян та засновник чеського «Сокола» Мирослав Тирш.

Повернувшись у 1900 році до Львова, Боберський отримує місце викладача німецької мови й класичної філології та фізкультури у Першій академічній гімназії.

Тут він активно починає впроваджувати засади «тіловиховання» серед педагогів, створивши у черевні 1901 року разом з Альфредом та Леонардом Будзиновськими Учительський гурток для підготовки вчителів руханки. Невдовзі в гуртку відкривається і жіночий відділ – однією з його вихованок була Олена Степанів, найперша жінка-хорунжа Українських січових стрільців.

Вступає у спортивне товариство «Сокіл», де на загальних зборах його практично одразу обрано заступником голови товариства, а згодом – і головою. 

Під керівництвом Боберського Львівський «Сокіл» стає центральним Товариством «Сокіл-Батько», довкола якого гуртуються сотні гнізд-осередків в містах та селах Галичини.

У 1914 році їх налічувалося вже 974, майже кожне третє село Галичини мало свої руханкові товариства. Щоб популяризувати спорт на Галичині, Боберський регулярно проводить показові заняття, бере участь у міжнародних конгресах, Всесокільських злетах тощо. Активними членами Товариства «Сокіл-Батько» були сини Івана Франка – Петро і Тарас.

Для масових показових виступів ініціює створення стадіону для українців у Львові, який отримав назву «Український город».

Для збору коштів Товариство «Сокіл-Батько» випустило спеціальні картки. Саме тут з 1911 року відбувалися спортивні, гімнастичні та інші українські заходи, свята, а також започатковані Боберським «Запорозькі Ігрища» – своєрідний аналог Олімпійських ігор на Галичині.

Професор Боберський став теоретиком спортивної справи. Він перекладав з іноземних мов посібники для занять спортом, видавав власні, редагував львівські спортивні видання.

Запровадив українські аналоги різних видів спорту – «сітківка» або «відбиванка» (волейбол), «копаний м’яч» (футбол), «наколесництво» (велоспорт), «кошиківка» (баскетбол), «гаківка» (хокей), «лещетарство» (лижний спорт) тощо. Займався активним впровадженням цих видів спорту в українське життя. Підтримував розвиток «Пласту».

З початком Першої світової війни долучився до формування легіону Українських Січових стрільців, увійшов до складу Бойової управи стрілецтва.

З 1915 року Іван Боберський – член Головної Української Ради, згодом Загальної Української Ради, у 1918-1919 – референт пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР. У листопаді 1920 року за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗОУНР виїхав повноважним представником до США та Канади для організації допомоги стрілецькому війську, пізніше став представником Львівського товариства опіки над українськими емігрантами в Канаді. Перебуваючи в Америці, Боберський продовжив видавничу та журналістську діяльність.

У 1932 році перебрався з Канади до тодішньої Югославії, де мешкав у маленькому словенському містечку Тржичі, звідки була родом його дружина Жозефіна.

Там він і помер 17 серпня 1947 року, до останнього підтримуючи стосунки з Галичиною.

Джерело: УІНП