Бенедикт Спіноза – недооцінений Прометей філософії
Перед нами непересічна особистість мислителя з плеяди філософів-правдолюбів доби Нового часу.
Борух Бенедикт Спіноза (1632-1677) народився у правовірній юдейській родині євреїв-сефардів, яка осіла в Амстердамі. Проте з юних літ він відзначився жорсткою критикою релігії свого народу.
Відчуваючи вузькість тогочасної традиційної єврейської освіти та світогляду, майбутній філософ за батькові гроші навчався латини, самостійно опановує християнське Святе Письмо, ставши на шлях розірвання зв'язків із юдейською громадою Нідерландів. Влітку 1656 року у синагозі Амстердаму рабин зачитав акт про відлучення Боруха Спінози, не тільки перерахувавши його "єретичні гріхи", а й заборонивши використовувати йому єврейське ім'я.
Але така своєрідна "юдейська анафема" тільки додала сил Спінозі. Відтоді він бере собі ім'я Бенедикт і цілковито занурюється у філософію.
Допитливим гострим оком правдолюба він прискіпливо виявляє неточності у подіях і розбіжності у сенсах Тори, Талмуда та Біблії. До цькування мислителя долучається вже християнська Церква, тому Спіноза вимушений залишити Амстердам і шукати нового притулку, не лишаючися довго на одному місці – Рейнсбурґ, Ворбюрґ, Гааґа...
У 1655-1665-х роках він здобув основи знань зі світських прикладних і теоретичних дисциплін, познайомився з філософськими працями Авіценни, Томи Аквінського, Джордано Бруно, Френсіса Бекона, Томаса Ґоббса, Рене Декарта. У той час Спіноза не тільки активно спілкувався з однодумцями, зокрема, зі своїм духовним наставником з Іспанії Хуаном де Прадо, а й розвинув власне вчення про єдину нескінченну субстанцію, що є причиною самої себе (принцип causa sui – прим. ред.), з безмежною кількістю атрибутів, з-поміж яких людям відомі лише 2: протяжність і мислення.
У цілому, його ідеї про найвищі матерії – Бога і Природу – наскільки прості, настільки й безперечні. Бог – нескінченний, а тому існує нескінченна безліч його атрибутів, він проявляється у всьому, оскільки Бог – це Природа, а Природа – це Бог.
Спіноза підкреслював, що у нашому арсеналі 3 види пізнання: уява, розум та інтуїція, – не можна нехтувати жодним із них. Відтак наші ідеї чогось варті, коли вони не суперечать природному початку речей.
Сьогодні, коли людство балансує на межі екологічної катастрофи, страждаючи від пандемії, розширюючи озонові діри, втрачаючи ліси, забруднюючи повітря та океани, хіба хтось зможе спростувати дивакуватого уродженця Амстердама? Може у цьому і полягає причина однієї, певно що делікатної обставини: ледве нам випадає час на самотність, як ми в одну мить виплутуємося з дискомфортного стану.
Цитата нідерландського провидця і філософа Бенедикта Спінози якраз про це: «Коли залишаєшся один, потрібно точно знати, з ким ти залишаєшся». Ймовірно, людство дійсно стільки вже напродукувало, що homo sapiens інтуїтивно відчуває той тягар на своїх плечах і йому стає від цього жаско.
Так, жаско, що навіть свобода, яку декларують століттями її ніби-то адепти та поборники, – це всього лише "усвідомлена необхідність". Такої думки був і Спіноза.
Своєю чергою, "Останній Бастіон" нагадує читачам, що одна з проблем людства — мільярди інфантильних недоучок.
