Одна з проблем людства — мільярди інфантильних недоучок
Світ змінився, кожні 5 років він стає іншим, не таким як був раніше, а все старе назавжди викидається з тлінного корабля сучасності.
Про це у своєму есе розмірковує видатний мислитель новітньої доби, культуролог і письменник Григорій Померанц (1918-2013), інформує аґенція "Останній Бастіон".
У його філософських працях читач знайде роздуми про головні проблеми для людини зокрема і суспільства у цілому: протистояння цивілізацій; роль релігії та культури у становленні особистості; діалог культур різних народів; внутрішня свобода і пошуки віри; проблеми виховання й розвитку; тощо.
Аби зрозуміти сутність світогляду Григорія Померанца, який лишив по собі чималий творчий доробок, наведемо лише один із низки його яскравих нарисів щодо причин появи криз у XXI столітті:
«Одна з проблем, яку не можна вирішити високоточними ракетами, — мільярди інфантильних недоучок і недоростків, надлишок у світі недорозвинених людей. Примітивні народи вміли виховувати своїх хлопчиків і дівчаток, бо проста культура цілком сприймалася на рівні почуттів, а кожній голові були необхідні також елементи етики й релігії, а не тільки технічна інформація.
Природним прикладом цієї цілісності залишалися батько з матір'ю; зараз вони банкрути. Підліток, який здобув навички роботи з комп'ютером, вважає себе набагато розумнішим від діда, котрий пише авторучкою чи друкує текст на машинці.
Світ змінився, кожні 5 років він інший, і все старе викидається геть із корабля сучасності. Зростають мільярди людей, для яких святині, що відкрилися малограмотним чабанам від Сінаю до Цейлону, не варті ламаного гроша.
Отари новітніх Смердякових — прийдешні гуни — темною хмарою скупчилися над нашим світом. І вони у будь-який день готові піти за своїм новим Бен Ладеном або Баркашовим.
Одне з лих сучасності — глобальна вульгарність, що вивергається у прямий етер звідусіль. Виникає ілюзія, що глобалізм і вульгарність — синоніми; відтак шаленіє опір цьому моральному занепаду, не тільки етнічний, не тільки конфесійний.
Одна з особливостей великих культурних світів — здатність до історичного повороту, переходу від розширення зовні до внутрішнього поступу, від захвату відцентровими процесами до споглядання духовного центру й покаяння за відрив від нього. Ось чому лідерами стануть і вже стають країни, котрі краще за інших зможуть створити новий стиль життя, включити паузу споглядання до низки поточних справ, позбутися лихоманки споживацтва, відійти, за словами Мандельштама, "від блуду праці, який у нас у крові".
Першопрохідцями можуть бути як великі, так і маленькі країни, сильні та слабкі. Ми не знаємо, хто з-поміж них вирветься вперед, але починати повинні всі!
Я переконаний, що вирішальною є не економіка, а педагогіка, починаючи ще з дитячого садка, оскільки малеча схоплює зачатки всього нового швидше за дорослих. З раннього дитинства можна виховувати розуміння радості, яку дає споглядання; а це, своєю чергою, підготує людей до переоцінки поточних цінностей, до переходу від інерції необмеженого розширення техногенного світу до цивілізації споглядання, духовного зростання і рівноваги з природою.
Якщо ми будемо просто закликати людей обмежити свої власні потреби, нічого не вийде, крім розбрату: Петро звинуватить у порушеннях суспільних норм Івана, Європа Америку, Азія Європу і так далі. Поворот до поступу може дати тільки відкриття цінності споглядання, паузи споглядання у справах, у діалогах та дискусіях, які розвивають думку і процес мислення як такий.
Школа не може відірватися від сьогоднішнього дня, не може не готувати програмістів, юристів, менеджерів... Але теперішній день швидкоплинний, і течія несе його до неминучої смерті; бо людство від природи смертне.
Слово "кала" (санскр. काल) — вдалий омонім, що означає: і час, і смерть. Ось чому культура, яка не знайшла собі опори у вічному, впаде під натиском змін.
Тому школи можуть і повинні вчити паузі споглядання: через мистецтво, через літературу... Згодом — навіть використовуючи телебачення, якщо новітні технології повернуться до нас обличчям задля розв'язання найбільшої проблеми поточного століття».
Між тим, як раніше вже інформував "Останній Бастіон", парадокс нашого часу полягає у тому, що ми маємо високі будівлі – але низьку терпимість, широкі магістралі – але вузькі погляди й шалену бездуховність попри відкритість знань.
