На краю інформаційного смітника

Основна проблема цифрового суспільства у тому, що інформаційні технології, перш за все, впливають на дітей та підлітків, у яких розумові здібності тільки формуються.

Захоплення книжками та візуалізація прочитаного в уяві сприяють креативності та розширенню загальної ерудиції. Нервові клітини утворюють більш тісні зв’язки між собою, дозволяючи краще орієнтуватися в навколишньому світі та генерувати цікаві думки.

Що ж відбувається з людиною, яка постійно знаходиться у своєму гаджеті, щосекундно гортаючи різноманітний інформаційний непотріб? Її мозок привчається до поверхневого ознайомлення з численними потоками інформації, ранжуванню її на привабливу чи ні. Діти та підлітки не аналізують, наскільки вона є корисною. Як правило, їх увага зосереджена на різноманітних нісенітницях: іграшках, розважальних додатках, «понтах» блогерів.

На думку відомого психотерапевта Андрія Курпатова можна стверджувати про виникнення нової хвороби — цифрової псевдодебільності, тобто психічного розладу, при якому людина проявляє ознаки недоумства внаслідок надмірного споживання інформації, що призводить до сильного відставання в розвитку, погіршення пам'яті, неуважність, низького рівня самоконтролю. Інакше кажучи — це деградація мозку під впливом гаджетів.

Найбільша загроза у тому, що дорослі люди не тільки не запобігають, а навпаки стимулюють дитячу цифрову залежність. Вони навіть самі починають вчитися у молодшого покоління, переймаючи у них так звані «тренди».

Якщо раніше Facebook вважався розвагою для молоді, то тепер він — суцільне «збіговисько снобів» у порівнянні з Instagram або TikTok. У останньому взагалі верхівкою інтелектуальної роботи вважаються «танці з сосискою» чи гоління власних брів.

Не треба виснажливих тренувань, олімпійських перемог, наукових звершень чи порятунку людей з пожежі, достатньо гарно відкрити очі та посміхнутися під приємну музику і все — тисячі вподобань та юрба шанувальників забезпечені.

Але, що цивілізація отримує у сухому залишку? — мільйони інфантилізованих людей, які навіть не намагаються чогось досягти у реальному житті, отримуючи віртуальне визнання та задоволення.

Чому вони вибирають легкий шлях? Організм людини взагалі налаштований до руху в напрямку мінімального спротиву. Це стосується усіх компонентів нашого тіла, від м’язів до мозку.

Щоб розвиватися, ми маємо виходити за межі «зони комфорту», а це завжди вольове зусилля. Будь-яке тренування, чи розумове, чи фізичне — стрес для людини.

Відомий американський психолог Мігай Чиксентмігаї у своїй культовій книзі «Потік» стверджує, що відчуття щастя зовсім не пов’язано з реальними соціальними успіхами людини. Жителі більш розвинутих країн світу за рівнем суб’єктивного вдоволення власним життям, наприклад японці чи корейці, буквально нюхають «куряву» за менш розвиненими країнами, де люди радіють кожному новому дню.

До чого тут Інтернет та інформаційне звалище? Ми побачили, що людський організм жадає рухатися за найменшим спротивом. Об’ємні книжки, виступи філософів і вчених, або політичних експертів — це завжди насилля глядача/читача над собою, яке потребує зосередженості, уваги, актуалізації попередніх знань.

Доросла людина, що була вихована у більш жорстких освітніх умовах, може собі таке дозволити. Сучасній молоді подібні моменти скоріш здаються витонченою екзекуцією.

Хоча глибинне дослідження теми виявляє зовсім інше. Яскравий приклад — поточна новина про стрілянину в Бейруті. Заходимо перший ліпший новинний ресурс та читаємо «мітингувальники вийшли на вулиці міста з вимогою відсторонити суддю Терека Бітарі начебто за політизацію катастрофи, яка відбулася 4 серпня 2020 року».

На перший погляд — свідома громада намагається змістити інтригана, який «воду каламутить». Проте, детальне ознайомлення з ситуацією виявляє, що серед мітингарів багато тих, хто належить до терористичної організації, а суддя просто вказує на причетність до вибухів місцевої політичної еліти. До речі, його попередника Фаді Савану відсторонили після того, як він звинуватив у подіях двох ліванських міністрів. Уже зовсім інакше оцінюєте ситуацію?

І таких новин безліч. Вони стосуються усіх галузей життя: науки, культури, освіти, технологій, політики та іншого. Перегортуючи назви та анонси новин, люди мимоволі створюють навколо себе справжній інформаційний «смітник», який рівною мірою нічого не вартий. А потім дивуються, чому країна котиться до прірви, чиновники - корупціонери, а владі начхати на свій власний народ.

Тому що, обираємо не на підставі ретельного аналізу передвиборчої програми та попередніх досягнень кандидатів, а завдяки гучним обіцянкам, яскравим шоу та розданій гречці.

Чим старше стають тіктокери та інстаграмщики, тим безглуздіше виглядають форми їх самовираження. Ті користувачі соціальних мереж, які будують свою популярність на «хайпові», стають його заручниками. Вчорашнє «вау» швидко перетворюється на завтрашнє «фу» і блогеру доводиться шукати нові, ще неадекватніші форми самовиявлення.

Подібний процес яскраво зображено у фільмі-антиутопії Майка Джаджа «Ідіократія», або «Планета ідіотів», у якому показано майбутнє суспільство, що стрімко деградувало внаслідок зниження розумової активності громадян. Двоє людей з минулого опиняються серед розумово відсталої спільноти, яка фактично перебуває на межі зникнення.

Ця опінія не спрямована на вирішення усіх викликів сьогодення. Її мета — акцентувати увагу читачів на новітню небезпеку сучасності та запустити роздуми у напрямку критичного осмислення «здобутків» цивілізації, оскільки від вашої відповіді на ці питання залежить майбутнє сучасних дітей та в цілому людства!