«Бий, тіко не по голові!»? Це – не тітка з анекдоту, це – Василь з Річардом один одному

Як би його і щиро, і щоб не образити білгород-дністровців, і щоб відвернути молоде покоління від «спорту пітекантропів», і щоб «фе» на православного-рпц Лому... Чимось нам доведеться знехтувати, бо запрягти коня і трепетну лань в одну грабарку не спромігся навіть їхній великий Алєксандр Сэргєєвіч.

Атож, і ми, не дивлячись на гіпертолерантне ставлення редакції "Останнього Бастіона" до свого, бува інколи й безбашенного, автора, знімаємо претензії до популяризаторів так званого спорту – професійного боксу. Комусь хочеться отримувати кулаком по півкулях – з усього розгону, щоб аж джмелі виздихали; хтось марить про тату з фейсом Валуєва – щоб вийти на пляж і подивитися, як навсібіч розбігається люд, настраханий вашою розмальованою спиною; ще когось кумарить від «юшки» з чужого розбитого носа.

Вкотре позиціонуємось: на наше тверде переконання (ключове слово – наше), якщо об'єкт пересудів боксер, то проблеми з патріотизмом, свідомістю і здоровим глуздом зникають за замовчуванням. Й оті всі патетичні розмови про «посланців доброї волі», «повноважне представництво», «національну гордість» і «він більше зробив для України, ніж Порошенко» на тлі поясів IBF, WBA, WBO і WBC з нанизаними на них гаманцями, набитими чужою валютою, втрачають сенс.

Ми з розумінням ставимося до земляків у сократівських позах, котрі годинами дивляться, як совають фігури шахісти, і умлівають вже від першого є2 – є4; поважаємо терпіння фанатів, які півтори години спостерігають за броунівською метушнею майстрів шкіряної кулі; а надто солідарні із зойками цінителів виду божевільно досконалих гімнасток спереду і ззаду.

Але отримувати кайф від мордобою? Даруйте, це – з віддалених історичних епох. Тоді ще відьом палили. Чого там – публіка теж вищала у нестямі. Хрестилася: «Хух, цього разу ще не мене…».

Відтак наша опінія не про 16-у перемогу Василя Ломаченка на професійному рингу, яку він здобув у ніч на 12 грудня над бідолахою Річардом Коммі, не про гішпанську символіку (кольори прапора рідного для Ломаченка міста Білгород-Дністровського) замість національної синьо-жовтої.

Мережі загалом негативно поставилися до святкування боксером з Одещини своєї перемоги – виявляється, він вже вдруге поспіль перемагає без прапора України. Влітку Василь також розмахував не національним прапором над тілом нокаутованого японця, бідолахи Накатані.

Та не чіпляйтеся до людини не зі світу цього! Він вам усім чітко відартекулював, що перемогу присвячує, цитуємо: «На славу Божу. Слава Ісусу Христу...». Батьківщиною там і не пахне. Божі терени – не наші. Але! Це ж треба мати до такої межі відлупасені мізки, щоб з іменем Бога гамселити у пику ближньому...

Чи будете плюватися на нас, чи утримаєтеся, але стоїмо на своєму – тому, хто впадає у транс від «Сватів», «Кварталу» і Ломаченка з Усіком, навіть шаровари не пасують. Знаємо, що звертати на оце лушпиння увагу – себе не поважати.