Біль неповноцінності
Сьогодні мало кому відомо, але московити намагалися привласнити український Тризуб. На щастя, шахрайська афера була приречена на поразку.
Певно здивуєтесь, але Тризуб був емблемою низки московитських емігрантських організацій міжвоєнної доби, зокрема «Народно-трудового союзу». Символ було затверджено 1936 року як знак великого князя Володимира Святого на навскісному триколорі.
Він повторював нарукавну позначку горезвісної «білої» Добровольчої армії. У той час у московитській еміграції часто оплакували те, що українці взяли собі за герб саме княжий Тризуб.
Жалілися, що і назва гривні у нас з'являється; у них завжди боліло, що вони не остаточно могли вкрасти за собою наш спадок. Боліло, що крива ідеологічна конструкція тримається на брехні та натягуванні.
Підсвідомо вони прекрасно розуміють, що вони — не спадкоємці Русі, але вірять у це! Від того — одвічне доведення для всіх, починаючи від Такера Карлсона (на «30 секунд ілі одну мінуту — малєнькую історічєскую справку», — і там далі про Рюрика) до найбільшого у світі пам'ятника Володимиру у Москві (де він ніколи не був і, навіть, не знав, що ці землі в його державі існують).
Починаючи від оголошених «руzzкіми» письменників українця Миколи Гоголя та поляка Міхаіла Достоєвського (онук греко-католицького священика на Вінничині), продовжуючи поетами Пастернаком, Бродським і шотландцем Ле-Рмонтовим. Ну й закінчуючи керівниками СССР від Джуґашвіллі із Брежнєвим, Хрущовим тощо.
А ще ж русскій Кремль, збудований італійцями за образом замку Сфорцо в Мілані. Їм небезпечно вчити історію, тому — оголошують все своїм аж до парадоксів: «Захопимо Маньчжурію — стане Жовтою Руссю».
Однак обороняти власну брехню — стає дуже важко. І чим далі Київ від їхньої вигаданої ярмарково-пєтрушкінской та канонічної православно-лубочної Русі, тим більше вилазить їхня природа.
Природа абсурду, а за нею і комплекс меншовартості викритого на людях клептомана, що розклавши по своїх музеях викрадені предмети намагається довести своє складне, але дуже-дуже древнє і шляхетне походження. Ну, з ким не буває, правда ж?!
