«Був колись горіх, а тепер свистун»

Ми з вами, панове, вже неодноразово домовлялися дивитися на сусіднє «мишебратство», якщо вже нікуди від нього не подітися – приречені географічно, з потрійною критичністю. І йдеться не про мутантів із завершеним циклом повної деградації.

Замежевий ідіотизм Соловйова, Кисельова, Захарової, Жириновського, Дугіна, Прилєпіна, Маркова, Горного, їхня великодержавна імперська зневага і ненависть до вчорашньої нацменшини, яка посміла вислизнути з-під руськомірського чобота, інколи навіть викликає співчуття і спонтанне бажання зробити благодійний внесок на лікування. Хоча то були б гроші, викинуті на вітер.

Та й те – чого чекати від ворога? Коли створюється оцей пост, Навальний, відомий в бункері під Спаською вежею як «берлінський пацієнт», все ще мерз у 2-му відділку поліції підмосковних Хімок. І за всієї солідарної емпатії до в’язня совісті, багатостраждального власника трусів з «новачком», котрий дивом залишається живим, нагадуємо, що можливий майбутній президент РФ підтримав російську анексію Криму, підтримує політику Кремля щодо Абхазії, Південної Осетії, Нагірного Карабаху і Придністров'я.

Демократія – це принципи, і серед їх купи – чий Крим. Адже й бути трохи вагітною вдається не кожній прес-секретарці! Тут вже від Єви так – або-або.

Не виправить могила і наших місцевих горбатих. Прізвища Медведчука, Портнова, Бойка, Рабиновича, Бужанського, не згадуючи всує практично втраченого для людства Киви, у нормального українця нічого, крім позовів до блювоти, вже давно не викликають. Потолоч. Так само бурхливо і очікувано реагує національний організм і на камельчуків з венедіктовими, шефірів зі смаглюками, єрмаків із зеленськими.

Та приводом до цієї опінії став викид шовінізму зі, здавалося би, толерантних до України теренів – від авторів російського сайту «Ехо Москви», які позиціонують себе демократами.

Журналіст «Еха Москви» Антон Орехъ (так у візитівці), котрий хоч і «вважає себе спортивним оглядачем», все ж свої «найкращі твори не пов'язує зі спортом». Звісно, популярний чоловік претендує на одкровення у царині політології, міжнаціональних відносин і анамнезу тамтешнього путінізму, що є, до речі, гарною і заздрісною рисою небайдужого до доль світової толоки будь-кого з Homo. Інколи й ми отут на «Останньому Бастіоні», якщо вдається приспати скромність, подаємо себе «орєхъ'ами». Вибачайте, якщо що.

Цитуємо Орєхъ'а мовою оригіналу: «Украина не получит Крым обратно. Я не представляю себе ситуации, при которой это произойдет. Конечно, мы не представляли себе и той ситуации, при которой полуостров за месяц станет вдруг российским, но всё равно возвращение Крыма Киеву – это фантастика. И совершенно точно Крым не вернется вследствие решения какого-либо суда, даже ЕСПЧ. В этом может разобраться только Высший суд Божий, разве что».

Отакої! Як на нас – орєхъ'ових братів по нещастю – краще б Антон услід за Пьером де Кубертеном пописував про «о спорт, ты – мир». Адже, сподіваючись на Божий промисел, себто перекладаючи вину з  важко хворого «глибинного народу» на Ісуса Йосиповича (коли ще пан-Отець збереться на друге пришестя!), видав усю російську демократію з потрухами. Вони там чи не всі поголовно сплять і бачать Україну Малоросією.

На репліку Орєхъ'а реплікуємо низку не менш фантастичних очікувань і прогнозів: хтось бачив Судети у складі Чехії після Мюнхена в 1938?

Або п'ятнадцять республік-сестер поза СРСР у благословенні часи кооперативів і важких роздумів Михайла Сергійовича Горбачова на кшталт «…говорю те, що думаю. Точнісінько так, коли про мене кажуть, що думають, і навіть не думаючи, кажуть. Чому ж я, думаючи, не можу сказати?..»?

Як далеко простягалися мрії тувинців, фінів і поляків у 1917 році? Чи гадав пересічний уагадугундієць на початку 1960 року, що під кінець року у нього з'явиться реальна можливість стати членом парламенту Буркіна-Фасо і перестати шанувати французьких людовіків як своїх рідних королів?

І проблеми канадського Квебеку, прибалтійського Кьоніґсберґу, автономної області Каталонії, курильських Ітурупа, Кунашира, Шикотана і Хабомаї і ще десятків їм подібних «неприкаяних територій» невідомо скільки часу пектимуть роз’ятрені національні душі.

Можливо, вже сьогодні стане відомо про суверенітет Велюрової Республіки під протекторатом Колі Тіщенка у Києві. А вже завтра Донбас втратить статус незалежного бурятсько-шахтарського вивиху і знову стане нормальними областями України.

Більш ніж впевнені, що для виконання Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 27 березня 2014 року № 68/262 (без передачі до головних комітетів А/68/L.39 і Add.1) щодо територіальної цілісності України не обов'язково демонтувати Кримський міст чи чекати на кончину Недопалка.

Воно, Антоне Орєх'у, розв'яжеться якось само собою. Може статися, що навіть і не при нас з вами.

На що вже Лєнін був вічно живим, але і його пілотний проєкт національного маразму витримав лише сімдесят років. Навіть не мить – з точки зору тремтіння струн квантової фізики Всесвіту.