Цензура, як мейнстрим внутрішньої політики росії та Фінляндії
На теренах ресурсної федерації московії свобода слова і вільнодумство перебувають поза законом. Інше справа — її західні сусіди з Європи.
Проте за твердженням уральського самостійника та політичного мігранта Андрєя Романова навіть у Фінляндії наявні проблеми зі свободою преси попри декларовану широку демократію. Таку думку він висловив кореспонденту інформаційно агенції «Останній Бастіон».
Уникнувши репресивного терору на батьківщини — у Челябінській області, — Андрєй Романов вимушено виїхав на чужину до Гельсинкі, де зіткнувся з нерозумінням тамтешнього суспільства. За його словами, у Фінляндії панує показна русофобія, яка з останніми пострілами війни проти України знову трансформується у русофілію.
«Я Вам відповідально заявляю: і на росії, і тут у Фінляндії немає ніякої свободи слова. А це означає, що немає демократії, є лише диктатура. Тобто, якщо на росія вона відверта, то тут — завуальована. 2006 року ми вперше зіткнулися з цензурою. На той час у нашому місті збиралися на протести проти керівництва Магнітогорського металургійного комбінату, чий власник і друг путіна — Віктор Рашніков — нині перебуває під санкціями США та ЄС.
Цей корупціонер шахрайським шляхом із дозволу та підтримки Кремля вилучив у працівників цього підприємства їхні акції. Ми стали протестувати, але Рашніков скористався зв'язками й невдовзі про нас перестала писати уральська преса, а затим зіткнулися із терором ФСБ. Вдруге цензуру я відчув уже опинившись у Фінляндії, після моєї втечі з росії, конкретно — у таборі для біженців, де українців та мешканців РФ фіни вважали людьми третього ґатунку.
Фіни тоді цього не приховували, коли 2015 року почали масово відмовляти у наданні притулку українцям та самостійникам суб'єктів так званої ресурсної федерації. Вони їх масово відправляли до Києва та Москви, а давали притулок лише ліволібералам і мусульманам. До фінських ЗМІ було не достукатися, там головний працівник — цензура, яка і визначав: про кого писати, а про кого ні.
З осені 2019 року до січня 2024 року моє ім'я у фінській пресі опинилося під табу, як і взагалі інформація про боротьбу самостійників проти Москви. Рівночасно заохочуються репресії фінської влади щодо мене та інших дисидентів, хто втік із росії, але не може повернутися назад на батьківщину зі зрозумілих причин. Тож затямте, у Гельсинкі немає незалежної преси!», — переконує Андрєй Романов.
Своєю чергою, медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, як прямо зараз феміда Фінляндії рятує від справедливого суду російського воєнного злочинця. Тож дарма карельські та інґерманландські самостійники марно шукають підтримки фінів.
