Чи вважається особистим поданням заяви про відстрочку направлення її поштою?
Обов'язок «особисто повідомити» не означає «особисто прибути».
Суд зобов’язав ТЦК розглянути заяву про відстрочку і вказав, що обов`язок «особисто повідомити» не означає «особисто прибути», а також, що має застосовуватися закон, який діяв на час подання заяви.
Про це йдеться у матеріалі Судово-юридичної газети.
Особистим поданням заяви про відстрочку до ТЦК військовозобов`язаним вважається також направлення її засобами поштового зв’язку. Обов'язок «особисто повідомити» не означає «особисто прибути».
На це вказав у своєму рішенні від 5 серпня 2024 року Тернопільський окружний адміністративний суд.
Нагадаємо, що чинний Порядок проведення призову на військову служби, затверджений постановою Кабміну №560 передбачає, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову військовозобов’язані особисто подають на ім’я голови комісії районного (міського) ТЦК заяву. Законодавство до цього також не визначало обов’язку саме прийти особисто до ТЦК, зазначив суд в цій справі.
Оскільки ТЦК у відзиві на позов чоловіка, який не отримав ані погодження відстрочки, ані відмови, не ставив під сумнів факт, що заява про відстрочку була направлена військовозобов`язаним особисто, суд прийшов до висновку, що позивач, надіславши особисто поштовим зв`язком заяву та документи для вирішення питання про надання відстрочки від призову дотримався процедури особистого їх подання (направлення).
Також ТЦК в цій справі посилалося на зміни у законодавстві щодо мобілізації, однак, як вказав суд, заява позивача була подана і отримана ТЦК задовго до внесення змін, а тому реалізація права особи має здійснюватися за нормами, чинними на момент вираження волевиявлення такої особи у формі конкретних дій. Розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом.
Обставини справи
Чоловік просив визнати протиправною бездіяльність ТЦК щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду його заяви про надання відстрочки від призову, поданої 29 лютого 2024 року, а також зобов`язати її розглянути.
Вказав, що у лютому звернувся до ТЦК з заявою про надання відстрочки на тій підставі, що він здійснює постійний догляд за своїм рідним дядьком, який є особою з інвалідністю І групи. Інших працездатних осіб, які могли б здійснювати відповідний догляд за ним, немає. До заяви додав необхідні документи, що підтверджують ці обставини, та направив звернення поштовим зв`язком.
У відповідь на заяву ТЦК з посиланням на пункт 8 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів зазначив, що заявник зобов`язаний особисто надавати документи, які підтверджують право на відстрочку; надана заява не відповідає визначеному взірцю, така заповнюється власноручно заявником, також необхідно долучити копію військово-облікового документа. Рекомендовано особисто звернутися до ТЦК, де позивач перебуває на військовому обліку, з оригіналами підтверджуючих документів для вирішення питання.
З відповіді на адвокатський запит, у якому запитувалася копія рішення комісії щодо надання відстрочок від призову на військову службу, прийнятого за результатом розгляду заяви, та витяг з протоколу засідання комісії, слідує, що жодне рішення за результатом розгляду заяви позивача відповідачем не приймалося.
Представник позивача вказав, що ТЦК лише надав лише лист-відповідь без прийняття рішення по суті питання, чим допустив протиправну бездіяльність.
ТЦК у відзиві вказав, що наказом начальника ТЦК від 15.02.2024 призначена комісія щодо перевірки законності надання відстрочок по мобілізації. Комісія засідає щоденно та розглядає заяви, особисто подані військовозобов`язаними щодо надання відстрочки. Тому позивачу треба було особисто прибути до Шостого відділу з військово-обліковим документом для написання заяви, її розгляду на комісії, оформлення довідки про надання відстрочки та внесення даних в електронний реєстр «Оберіг» та вклеювання ВІН-коду.
Оскільки заява позивач розглянута та надана відповідь, то вважає відсутня бездіяльність відповідача.
Стосовно вимоги зобов`язального характеру розглянути заяву від 29.02.2024, то з посиланням на вказаний вище алгоритм вказує, що рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації приймає відповідна комісія з веденням протоколу.
На даний час внесені зміни до законодавства, яке регулює питання мобілізації, зокрема, Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX; постановою Кабінету Міністрів від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на виконання яких розпорядженням Тернопільської районної військової адміністрації від 20.05.2024 створена комісія з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову з представників Тернопільської районної військової адміністрації та ТЦК.
Позивач, зі свого боку, вказував, що можливість особистого подання заяви шляхом надіслання такої засобами поштового зв`язку отримувачу такої заяви ніким та нічим не обмежена та не заборонена.
Щодо заперечень ТЦК з посиланням на зміну порядку оформлення та надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, то вказує, що заява позивача від 29.02.2024 була отримана відповідачем ще 4.03.2024, задовго до внесення законодавчих змін, у контексті застосування принципу незворотності дії закону у часі реалізація права особи має здійснюватися за нормами, чинними на момент вираження волевиявлення такої особи у формі конкретних дій, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом. Вважає, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій/бездіяльності та щодо зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача про надання відстрочки та прийняти відповідне рішення є обґрунтованими, та, відповідно, мають бути вирішені з огляду на ті норми закону, що діяли на момент подання такої заяви.
Крім того, щодо можливості отримання відстрочки за нормами чинної на даний момент редакції Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», то попередня редакція в абзаці 12 ч. 1 статті 23 визначала, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані - опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю І групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Тотожні підстави містяться в новій редакції статті 23 з урахуванням змін, внесених Законом №3633-ІХ, а саме в пункті 14 ч. 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ, та стосуються осіб, зайнятих постійним доглядом за особою з інвалідністю І групи. Документи, що були подані до заяви позивача від 29.02.2024, серед іншого, підтверджують його право на отримання відстрочки і за новою редакцією статті 23 Закону.
Що вирішив суд
Предметом спору у цій справі є допущена бездіяльність щодо розгляду заяви позивача від 29.02.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 12 ч. 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ.
Як встановлено судом позивач засобами поштового зв`язку направив до ТЦК заяву про надання відстрочки як військовозобов`язаному, який зайнятий постійним доглядом за особою з інвалідністю І групи. До заяви позивачем додано перелік документів для підтвердження обставин зазначених у заяві (нотаріально засвідчені копії).
Відповідач, не заперечуючи право на відстрочку, у відповідь вказав про необхідність подання заяви позивачем особисто, а не засобами поштового зв`язку.
Отже, в цій справі № 500/3047/24 суду потрібно було дати відповідь на питання чи можна військовозобов`язаному подавати заяву з відповідними документами про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації поштовим зв`язком, чи передбачає чинне законодавство особисте прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання такої заяви?
Як зазначив суд, положення ч. 11 статті 38 Закону №2232-ХІІ визначають обов`язок, зокрема, військовозобов`язаних особисто повідомити у разі змін сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання або перебування, освіти, місця роботи, посади органи, де вони перебувають на військовому обліку.
Тотожні норми містяться і у Порядку №1487, у тому числі в Правилах військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку).
Разом з тим, ні положення Закону №2232-ХІІ, ні Порядку №1487 не передбачають обов`язку особистого відвідування особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви та документів на відстрочку. Обов`язок «особисто повідомити» не означає «особисто прибути».
При цьому у спірних правовідносинах відповідач не ставив під сумнів факт, що заява про відстрочку була направлена військовозобов`язаним особисто.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивач, надіславши особисто поштовим зв`язком заяву та документи для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації дотримався процедури особистого їх подання (направлення).
Отримавши таку заяву з додатками, відповідач, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки, після отримання цієї заяви, повинен був прийняти відповідне рішення за наслідком її розгляду по суті щодо надання відстрочки або відмови у наданні відстрочки.
У спірному випадку заява позивача комісією при ТЦК щодо перевірки законності надання відстрочок по суті не розглядалася, а ТЦК надана відповідь-роз`яснення про необхідність особистого прибуття позивача для подання відповідної заяви.
Лист відповідача від 7.03.2024 №Ц-1668 носить інформативний характер та не свідчить про прийняття рішення по суті порушеного у заяві питання. Вказана відповідь також не тягне за собою жодних юридичних наслідків, відповідно, не порушує прав, свобод та інтересів особи, а відтак, не є актом індивідуальної дії, що підлягає оскарженню.
У даних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
При цьому протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
За таких обставин, коли заява про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідачем по суті не розглядалася, позаяк відсутнє належним чином оформлене рішення про надання відстрочки або мотивована відмова в наданні відстрочки, то відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає в неприйнятті рішення.
Відповідно до задоволення підлягає і похідна позовна вимога. Оскільки відповідач належним чином не розглянув заяву позивача та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то для захисту порушеного права позивача необхідно зобов`язати ТЦК розглянути заяву від 29.02.2024 з прийняттям відповідного рішення.
Стосовно мотивації відповідача з посиланням на зміну порядку оформлення та надання відстрочки, то суд зазначає, що заява позивача від 29.02.2024 була подана (направлена поштовим зв`язком) та отримана суб`єктом владних повноважень ще 4.03.2024, задовго до внесення означених вище змін, а тому реалізація права особи має здійснюватися за нормами, чинними на момент вираження волевиявлення такої особи у формі конкретних дій (звернення до суб`єкта владних повноважень тощо). Розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом.
У контексті застосування принципу незворотності дії закону у часі це означає, що у разі, якщо правовідносини стосовно реалізації певного права розпочато у період чинності нормативно-правового акта, за умови, що особа здійснила конкретні дії, що виражають її волевиявлення стосовно реалізації права (звернулась до суб`єкта владних повноважень, подала повний пакет документів тощо), то особа повинна мати можливість закінчити реалізацію відповідного права за тими нормами, що діяли на момент початку реалізації відповідного права, навіть якщо до завершення реалізації права вони втратили чинність.
Відтак, заява позивача про надання відстрочки підлягає розгляду з огляду на ті норми закону, що діяли на момент подання такої заяви.
Крім того, суд зауважує, що положення абзацу 12 ч. 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до відповідача з відповідною заявою), знайшли відображення в пункті 14 ч. 1 статті 23 цього ж Закону з урахуванням змін, внесених Законом «Про внесення змін до деяких, законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-ІХ.
Пунктом 14 ч. 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ (в редакції чинній на даний час), визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: члени сім`ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю І або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім`ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров`я). У разі відсутності членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім`ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю І або II групи.
Отож, системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
