Чи здатні українські діти знати, вміти й могти?

Тому, скільки не реформуй, повернемось до «найкращої» системи. Отже, на початку XXI століття ми дійшли висновку, що:

• Погані оцінки ставити не можна... хороші теж не можна...
• Залишати на другий рік не можна...
• Виганяти із класу не можна, а зі школи — тим більше...
• Зауваження робити не можна…
• Домашку ставити не можна...
• Викликати батьків не можна.
• Вимагати від дітей нічого не можна.
• Навантажувати не можна... заучувати не можна... запам'ятовувати не можна...

Але якщо, не дай Боже, дитина мало знатиме, то у плачевних результатах буде винна тільки школа. Тепер про те, що ж можна:

• Можна вмовляти дітей добре вчитися (хоча приблизно 20% і самі вчаться, без нагадувань і навчань, а ось решта 80%... — не дуже).
• Можна навіть перед школярами танцювати, щоб їх мотивувати.
• Можна полегшити програму до примітивного рівня.
• Можна зробити по 3-4 уроки на день, тому що 6-8 багато.
• Можна виставляти лише добрі оцінки.
• Можна зі школи зробити кінотеатр і щодня проводити уроки-кіно-вистáви.
• Можна хвалити.
• Можна поводитися як хочеш — вільно і розкуто.
• Можна вибирати предмети, які хочеш.
• Можна весь час грати, тому що у моді геймінг.

Цим шляхом спробували йти вже у багатьох країнах. Але наприкінці кожного року там батьки та екзаменатори все одно не розуміють, чому діти так мало знають-вміють-можуть...