Цікава нова дійсність: людський контакт стає елітним продуктом

На New York Times був колись потужний текст з основною тезою: споживання цифрових послуг – це ознака бідності. (Не з усім згоден, але публікую, допис не мій).

Ми говоримо ''цифрова економіка'', а маємо на увазі економіка послуг для бідняків.

Ви бідний, якщо ваш лікар консультує вас через інтернет, а не в ході особистої зустрічі.

Бідний, якщо ваші діти навчаються онлайн, а не в офлайнових викладачів.

Бідний, якщо купуєте товари онлайн, а не в красивому магазині в центрі міста.

Для бідних існує гігантський ринок сексуальних послуг онлайн, на якому жителі третього світу продають еротичні фантазії бідним громадянам світу першого, які можуть витратити на це зайві десять доларів.

Той факт, що багаті воліють старомодних тьюторів, особистих тренерів та кухарів, а не Coursera або доставку їжі через смарфтон, ні для кого не секрет.
 
Але автор статті Неллі Боулерз йде далі і заявляє, що відбувається "люксеризація" людських відносин.

Якщо ви як і раніше отримуєте послуги від живих людей або маєте можливість спілкуватися з ними, то швидше за все ви представник нової еліти, престижне споживання якої полягає у відмові від цифрових послуг на користь офлайнових.

Бідні купують у кредит Айфон, багаті відмовляються від смартфонів.

Бідолашні намагаються зробити так, щоб їхні діти вміли користуватися комп'ютерами, багаті пропонують своїм спадкоємцям приватні школи, де навчання будується спілкуванням між людьми.

Життя, проведене перед екраном, тепер є ознакою вашої неуспішності у житті.

У цьому моменті Боулерз збивається на досить спірні твердження про те, що дорослішання з гаджетами шкодить когнітивному розвитку дітей та стверджує, що на боці IT-корпорацій у цій дискусії виступають численні несумлінні психологи.

Але коли вона описує 68-річного пенсіонера, який живе на прожитковий мінімум, головним співрозмовником у житті якого став намальований на планшеті кіт на ім'я Sox, текст загалом сприймається як надзвичайно переконливий.

Намальованого кота для нагляду за людьми похилого віку придумав 31-річний бізнесмен, співробітники його стартапу працюють з Філіппін.

Якщо про те, що ви вмираєте, вам повідомить комп'ютерна програма, це означає, що ви вмираєте, як бідняк у цифровій економіці.

У багатих спілкування з людьми — життя без телефону протягом дня, вихід із соціальних мереж та відсутність відповіді на електронну пошту — стало символом статусу.

Усе це призвело до цікавої нової дійсності: людський контакт стає елітним продуктом.

Оскільки у житті бідних з'являється все більше екранів, вони зникають із життя багатих.

Чим ви багатші, тим більше ви витрачаєте, щоб бути за кадром.