День, що поділив життя українців на «до» і «після»
Ми озираємося на складний шлях, який пройшли за цей час, і розуміємо, — нам є, чим пишатися. Нам є заради кого і заради чого боротися!
3 роки тому життя поділилось на «до» та «після», сталося найгірше і ми прийняли це. Ми вже давно звикли до цього і поводимося так, ніби нічого особливого не відбувається.
Кожен тікає у себе у бажанні відгородитися від страждань та переживань інших. Адже за звичною байдужістю до екзистенційної небезпеки ховається сильне бажання жити.
Кожен із нас має свій досвід цієї війни, але кожен такий досвід є частиною історії нашої великої боротьби — ми маємо пам'ятати про це. Кожна велика втрата і кожна маленька перемога — наші спільні переживання, завдяки яким ми можемо вчитися бути разом як спільність.
Ми не знаємо, що буде завтра, але ми звикли до постійної турбулентності та готові до будь-чого. Ми сильні, хоч і не завжди зібрані, тому ми допомагаємо один одному, хоч і ховаємось за гордощами.
Ми маємо спільні цінності та прагнення, хоч і самі геть різні. Зосереджуймось на наших позитивних проявах, а не шукаймо причин для ненависті.
Будьмо вдячні словом і ділом нашим захисникам, які на своїх плечах вивозять весь абсурд і не здаються. Наслідуймо їх та допомагаймо їм, і подякуймо Всевишньому, що Його задум для нас ще не завершився.
