Деолігархізація – quo vadis, пане президенте?

(Текст подано мовою оригіналу без виправлень і скорочень зі збереженням авторської стилістики).

Непрямий, але довгограйний політичний наслідок війни й супутніх подій буде полягати у перекроюванні політичних проєктів. Гроші та медійний ресурс є кров'ю сучасних українських (і не лише) політпроєктів.

Найбільші фінансові групи виступають одночасно найбільшими моторами впливу цих явищ. Закриття медіагрупи Ріната Ахметова, аналогічне припинення мовлення телеканалу Вадима Столара "Live", можливі чутки про позбавлення громадянства Ігоря Коломойського, Геннадій Корбана, Вадима Рабіновича та інші епізоди, існування "Еспресо", "5 каналу" і "Прямого" поза загальнонаціональним телемарафоном – штрихи до одного й того ж тренду, який буде важко проігнорувати.

Це не класичне "знищення олігархії", про яке так часто пишуть без усвідомлення предмета. Це витіснення найбільших груп впливу із медіа і, як наслідок, витіснення їх із загальнонаціональної політичної боротьби.

У такому ракурсі політична боротьба для олігархів стане початком тиску з Офісу Президента, натомість вони можуть існувати й надалі домовляючись із Банковою. Це і є причина перекроювання: монополізація ринку вироблення політичних рішень, нівелювання впливу медійних і грошових факторів, підкреслення адміністративних.

Домовлятися ж "в обхід" Банкової для найбільших груп стане просто небезпечним, окрім, хіба що, відчайдушних комбінаторів типу Коломойського. Його ж остаточна майстерність плести мережі взаємозаліку інтересів залишається без сумніву.

Партія живе грішми та медійкою. Традиційно, більшу частину цих ресурсів в Україні кожен великий проєкт брав із 1-2 кранів, які забезпечували до 70-80% успіху, а решту ж заповнювали вливаннями та допомогою від регіональних князів, дрібних мікроолігархів, бандитів і повітової шляхти.

Тепер можливості отримувати 70-80% з одного джерела просто можуть обмежитися. І це у разі, якщо олігархи дійсно домовляться на Банковій, що нікуди не будуть лізти в обхід батька.

Відтак з'явиться потреба формувати щось типу "grassroots movement", а цього більшість українських політтехнологів і тим більше політиків не вміють. Боротьба за виборця зійде в нові площини, яких ми не бачили раніше.

Методи формування політичної підтримки та респектабельності політичних проєктів так само будуть інші – сучасних політтехнологів в Україні тут теж так само дуже розкидає. Але вперше за багато років така модель знову актуалізовує професію політкомунікаційника, політтехнолога і політменеджера (просто сісти на топканалі у прайм-тайм із примітивними тезами як запорука успіху буде вже нереально).

У рекламі давно настала ера мікроінфлюенсерів. І горе тим партіям чиї партійці досі не вміють виробляти контент знизу, а не просто тиражувати лінки з меседж-боксів своїми сторінками.

Факт наступний. Подальша українська політика не пов'язана із провладною командою буде дедалі менш легкою для її учасників, для виживання вперше за десятки років знадобиться реальний партійний механізм, робоча модель, яку можна мультиплікувати ефективно і самодостатньо чимось окрім власне нових фінансових вливань.

Добре тим партіям, які будували роками мережі прихильників і вписувалися у малоефективні короткостроково електорально кампанії громадського тиску. Партії типу "Демократичної сокири" чи "Національного корпусу" тут виступають хоч і не дуже яскравим (у мережі ледве не анекдоти ходять навколо неуспішності активістських партій), але принаймні зрозумілим зразком.

Щодо політичного проєкту "Слуга народу" так само не будемо досить оптимістичним. Чутки про перекроювання цього цієї політсили дуже активні, а самоцінності без сильного рейтингу президента цей партійний механізм не має.

Тож Банкова може спокійно його перезібрати. Розмови про "Блок Зеленського" замість партії зібраної наспіх із криворукими кадрами досить реалістичні та посилилися в умовах війни; добре це чи погано, – спитайте в астрологів.