Деспотичний принцип Московії: об'єднуй і володарюй

(Текст подано в оригіналі без виправлень і скорочень зі збереженням авторської стилістики)

Зрозуміло, що воєнна аґресія проти України – останній цвях у труну імперії, що досі стояла, ніби Колос на глиняних ногах. Причиною того, чому фіно-угри ресурсної федерації не піднялися з колін і не почали хоча б вимагати навіть мирним шляхом набуття власного суверенітету, теж очевидна: масова деморалізація корінних народів із великого і розпорошеного безкраїми просторами племені мітичного Калева, а відтак національна аморфність і забуття свого етнічного "Я" (тобто, відсутність усвідомлення окремішности від загальноросійського населення).

Про це ганебне явище відмирання і вимирання автохтонів Надволжя або Ідель-Уралу ще 100 років тому писав провідний ідеолоґ фінського націоналізму, лютеранський пастор і ветеран кількох війн проти совєцької Росії Еліас Симойокі. Варто навести його красномовне свідчення, котре вже віддзеркалюють ганебну дійсність у XXI ст.:

«[…] розділене кордонами плем'я Фінляндії більше не рветься, не змагає до об'єднання. Кілька століть тому наше велике фінське національне плем'я простягалося настільки далеко, що не було йому кінця і краю: від Гірського Алтаю крізь усю північну й центральну частину Московії. А південна межа населених ним земель проходила від Ризької затоки через те місце, де зараз неприкаяно чатує Москва, аж до великого Самарського вигину.

Багато споріднених нам, але водночас розрізнених племен заблукали в підступних безкраїх степах Московії, залишивши після себе тільки незначні народи-осколки на берегах Волги, Оки, Ками, Обі, Печори, Вичегди, Іртиша й Дунаю. Деякі з них осиротіли на околицях Казані, Твері, Новгорода й Санкт-Петербурга, але все ще пам'ятають минулі часи героїчних битв і славних миттєвостей історії, які довелося пережити спільно всім племінним народам упродовж тисячоліть блукань пустелею. Сьогодні ж у них є власні імена: мордва, вепси, вожани й мадяри. Але всі вони сягають корінням великого фінського племені».

Теперішнє становище фіно-угрів у межах РФ – примарне і похмуре, у разі якщо (а вірніше – коли!) їхні національні рухи не знайдуть у собі сили виступити з одвертим протестом проти колоніяльної політики визиску, асиміляції та подальшого упокорення. Аґресія Московії проти України відкидає попередню орієнтацію виключно на збереження фольклору, мови, звичаїв і традицій, адже поняття прав корінних народів, які таких уже позбавлені de facto (у найближчому майбутньому скоріше ще й de jure) набагато ширше, ніж підтримка творчости навіть найкращих національних самодіяльних колективів і святкових заходів, як ерзянський Раськень Озкс.

Шановні фіно-угорські сусіди, нині настав час для здобуття вашої свободи зі зброєю у руках, а не співами й танцями марнувати рештки самобутности! Ті, хто забув, не знав або не пам'ятає власної історії, примусово вивчатиме чужу чи її пропаґандистський ерзац-аналоґ, оскільки святе місце порожнє не буде, коли й попа біс візьме.

Нагадаємо, що поступовому пробудженню фіно-угорського племені сприяла активна діяльність національно свідомої інтеліґенції у ХІХ-XX ст. – науковці та літератори (комі Іван Куратов, ерзя Анатолій Рябов, мокша Іосіф Черапкін, удмурт Кузьобай Ґерд тощо) нагромадили знання про глибинне коріння своїх народів, самобутність їхніх культур і своєрідність мов. Натомість уже в XXI ст. народні будителі мусять спертися на ту збережену спадщину й братися до праці non ab initio, проте a limine.

Ось чому нині поряд із книгою обов'язково мусить бути рушниця чи ще краще – кулемет. Інязор ерзян Сирєсь Боляєнь довів цей імператив на власному прикладі, проте його одноплемінники у більшости своїй поки безмовні. Адже відчужена, аґресивна політика РФ щодо сусідів (перш за все України!), до яких у фіно-угрів насправді немає претензій через відсутність спільного кордону, є тим мірилом, яке визначає гамлетівську сутність цих уярмлених народів: «Esse aut non esse?».

Власне одвічна нав'язлива ідея московитського нутра відома – цілковите винародовлювання окраїн і стирання ідентичности автохтонних чужородців. Спершу царат, потім комуністи, а тепер… тепер істоти "без роду і племені" – голота, ведена багряним Кремлем у прірву зла й смерти – провадять брудний терор і геноцид.

Як і у випадку з українцями, так і у фіно-угорському питанні здійснюється вивернутий наспід античний принцип стратеґічного державотворення й утримання влади: coniunge et impera (не цураючися жодних моральних та етичних норм). Можливо, проблема полягає ще й у тому, що з більшовиками слід було поводитися жорстко – мовляв, так само по-більшовицьки, тоді як із їхніми ідейними спадкоємцями, певно, вже жорсткіше: по-українськи з козацьким запалом.

Потрапивши у зашкарублі та все ж міцні тенета змосковщення, деякі з них спромоглися втрати тривалий зв'язок із власними предками. Через це зовсім не відчувають етнічної приналежности, постаючи "росіянами"/"русскими", але не карелами чи мокшанами, котрі рідну мову – мову батька і матері – свідомо проміняли на "загальнозрозумілий язик" й загубилися у людському морі слухняних, безособових, безправних виконавців волі чергового режиму.

(Кінець другої дії. Далі буде... Першу дію читайте тут)