Донецька токсична весна

Захлинаються шумом Авдіївські ночі. Смог коксохіму лягає на пишні конуси бузкового цвіту; з боку окупованої Ясинуватої гримають відлуння важких приходів.

Горлівка також не мовчить – із настанням тепла вогневі позиції шва розмежування проводять звичну "перекличку". Т-подібна лісосмуга залита фіанітовою магмою темряви.

З боку "Господарочки" – активності. Відлуння розривів звучать як падіння велетенської шафи; працює ствольна артилерія калібру 122 та 152 мм.

Посівна шрапнелі та мінних уламків перебуває у розпалі сезону. На обжитих позиціях, лівіше від лінії вогню солдати несуть дерев’яні ящики зі "взриваками" й порохами.

У хвостовики мін гумовим молоточком забито "вишибні"; за кілька хвилин почнуть працювати мінометні розрахунки українських військових. Вогонь має притушити шал супротивника; контрзаходи на низькому старті.

По той бік змієвих окопів стоїть суєта чорноробів у російських камуфляжах. За їхніми спинами мовчать міста поцятковані чорнотою будинків покинутих житлових кварталів.

Прохідні заводів під фанерними зірками оповиті бронзовим світлом поодиноких ліхтарів; штат підприємства вкотре скорочено. Індустрія огорнута іржею і напіврозпадом.

У цій тенденції занепаду пульсуючою точкою є АМК (Алчевський меткомбінат). Підприємство зависнуло в стані паралізуючого страйку вже понад 2 місяці; Але про це мовчить місцева преса і правду перекрикує некрозний оптимізм першотравневих транспарантів.

У Донецьку відкрили 50 м брукованого тротуару, меморіал "ополченцям" Південної Осетії. З метою збільшення  піни пишнот в окупованому місті висадився депутатський десант держдуми РФ.

Протокольні обличчя з картонними коробками гуманітарки ритуально шикуються під фото-об’єктивами. Це нагадує повоєнне людинолюбство французьких мондіалістів обернене на малярійних тубільців Африки.

Вперше партія влади дрімучого Мордору висадилася стосом козирних валетів в особі – Турчака (генсек "Єдиної Росії"), Сабліна, Кареліна... Свою причетність до терористів Росія інтенсивно демаскує, знімаючи смокінг вічного посередника за столом ігрових геополітичних салонів.

Вкопаний у землю урочистий камінь виріс у сквері імені Захарченка. Тут хочеться констатувати: темрява оспівує пітьму, а Брут іконізує ясноликий образ Юди.

Кремлівський кінолог творить у царстві псів бронзовий епос "осетинських добровольців". Тепер вони у пантеоні "республіки шлаку": ті, хто впродовж 17 років хитав територіальну цілісність Грузії (на догоду Луб’янки), першими приїхали у захоплений ростовськими гастролерами Донецьк.

З травня 2014-го року містом курсували два блакитних КАМАЗи з бойовиками; розсікали проспектами під триколорами РФ та її цхінвальського викидня. Батальйоном "Восток" командував тоді Ходаковський.

Тож, від штурму частини НГУ в "Шахтарських зорях" та кривавих дебютах ДАПу совєцька челядь Кавказу безславно полягла у чорнозем Донбасу. І не лишилося після них ніц, окрім імен видряпаних на гранітній брилі з Дамокловою перспективою  демонтажу.

Телеефір на окупованих територіях резонує гіпнотичним голосом пафосного псевдо-Левітана. 11-го травня відзначили "день республіки": 7 років тому столиця шахтарського краю ударила у рваний барабан і в електоральні скриньки посипались карикатурні бюлетені "референдуму".

З цієї нагоди у 2021 році прилетіло відеопривітання з Дамаску; його озвучив співкерівник правлячої партії БААС – Махаді Дахлаллах. "Свобода народів", "протидія гегемонії США", "зближення республік" та інший пафос від речників перекроєної ідеї Чучхе.

Тим часом Ростов-на-Дону видихає порцію дутого пафосу після чергових урочистостей. Там відбувся великий збір командирів терористичних формувань, які заповзято воювали проти української армії.

Хедлайнерами заходу стали депутат думи РФ і близький друг Башара Асада – Саблін; "президент" невизнаної Південної Осетії – Бабілов; головний спонсор війни на Сході України, православний олігарх Малофєєв та перший прем’єр т.зв. "ДНР" – Бородай. Засідання в урочистих залах увінчалося обрядовим покладанням вінків біля пам’ятника "добровольцям Донбасу".

Показові рейди титульних осіб РФ на непідконтрольні території пришпилюють Донбас у статусі чорної діри московського імперіалізму. Те, що Росія не може сказати вголос з огляду на міжнародне право та дипломатію, за неї прошипить "республіка шлаку".

Не даремно ж після січневого затвердження імперської доктрини у Донецьку, "Новоросію" оголошено останнім бастіоном "русскаго мира". Чергова хвиля активної видачі російських паспортів маніфестує меседж про те, що "в Донбасі українців і не було".

І поки дипломатія спить, слово тримає артилерія; для України цей "пат" є терапією прощання з ілюзією вірного врегулювання питання Донбасу. Що більше Україна виявляє прагнення сісти за стіл перемовин, тим вище підіймається цінова планка за повернення Донецьку під контроль Києва.

Росія вказує на те, що діалог можливий на умовах односторонніх поступок; Кремль хоче бачити в сюжеті "мирного плану" обриси української капітуляції. І це прямий дороговказ для України йти шляхом технічної модернізації армії та розглядати військовий сценарій майбутньої деокупації, як найбільш відповідний державницьким засадам.