Донецький степ – не просто степ
На фронті ні холодно, ні жарко, осінь ніжна і тепла. По горизонту, як акули, кружляють ворожі вертольоти, але наближатися бояться.
Я тепер знаю вартість цих трав'яних морів нашої Донеччини. Поля, посадки, лісосмуги, висоти та низини тепер для мене – вимірюються у людях, котрі мають загинути, щоб усе це відвоювати.
Земля конвертується у кров, піт і навпаки. Дні наступу, кількість атак – із цього на правду виростає ціна території у життях.
Був період (місяць чи навіть два), коли я щодня спостерігав неприбрані тіла на полях. З того часу для мене земля і людські тіла – нероздільні, у кожному полі я бачу їх.
Тому безцінна краса кожного, найубогішого села, кожної стертої в порох дороги. Кожен лан у золотих надвечірніх променях – його нам тримають чиїсь руки.
Сезон великої гри добігає кінця. Небесний круп'є плавно гасить світло сонця і Творець знову повертає тобі твою долю...
