Джерело влади, схаменися: ти ж сам собі зробив цю владу
Це не Зеленський. Це ми.
За наслідками гортання новинної стрічки написалося. Про причини, наслідки, «хто винен» і «що робити». Якесь непозбувнобентежне багатолітер…
Днями дешеве, але зухвале чепушило (те, що місяцями розказувало про «війна ще два-три тижні») сиділо й базікало в інтерв’ю про те, що воно стане президентом України і наробить речей, які інакше як маразм, дикуха і чортівня не назвеш. Потік абсурду транслювався в очі штатній пропагандистці країни-окупанта. Соцмережі скуйовдило. Пішли скріни, реакції, запитання журналістів у телеефірах з інтонацією «позвольтє, а как же он служил в очісткє?!». Що ж — наш інфопростір знову продемонстрував свою вразливість: як легко примусити українців обговорювати не те.
Куди корисніше було б обговорювати не персону, а те, яким фігом наглухо упоротий і токсичний персонаж був радником адміністрації глави держави. А тут — букет дискомфортних питань.
Чому персонаж, який свого часу був одним зі спікерів заходу такого собі Дугіна (це один із ідеологів російського фашизму), став рупором влади Зеленського? Хто в тому винен?
Хто перевіряв персонажа на предмет загроз національній безпеці й зв’язків у росії? Якщо не перевіряли — то це зальот і по лінії безпеки глави держави, і по лінії ідеології та інформполітики, і по лінії контррозвідки. Якщо перевіряли й нічого не зауважили — тоді це про некомпетентність перевіряльників. Якщо перевіряли, зауважили, але «своїх не чіпаємо» — тоді це змова на користь країни-агресора. Що з двох бід гірше — важко сказати. А хто в них винен?
Якщо один чорт місяцями парив українцям всяку полову, а тепер відкрито працює на ворога…
Якщо інший, наглухо російський чорт, обіцяв українцям концтабори й радо повернувся в країну саме з появою у владі Зеленського, а потім ще й готував для Зеленського «обґрунтування» для атаки на опозицію і побудови в Україні авторитаризму…
Якщо то тут, то там у владних коридорах і поруч вигулькують персонажі епохи Януковича (хто призабув — це час прискореного демонтажу української державності й фінального нищення росією нашої ідентичності), і це не бентежить керманича країни й його оточення…
Якщо Банкова й решта владних коридорів — це проходний двір різнокалібрових чортів, то страшно уявити, скільки там ще російської агентури. Хто в тому винен?
Можна скільки завгодно обурюватися вищезгаданим, але ККД тому — нуль. Якщо перша особа країни й його найближче коло комфортно співіснують із цим (і ще довгим переліком інших) токсичним явищем, значить, це для них норма. Природне комфортне середовище, що відповідає ЇХ світогляду, ЇХ розумінню «добра / зла», ЇХ пріоритетам.
Обурення тут нічого не виправить. Абстрагування — не врятує. Підказати, як виправити? Так вони того не бажають. Це не той випадок, коли критика впливає на політика й змушує його мінятися. Що робити? Хто винен, що наше «маємо те, що маємо» сьогодні виглядає так?
Хто винен і що робити? Ці питання не про владу й не про політиків узагалі. Здається, це два дуже некомфортні питання для суспільства. Бо вони — про народ. Влада не з неба падає, її обираємо ми. Тобто влада у нас саме така, якою її робимо ми (похибка на «скурвився, піднявшись» має місце, але це саме похибка). Йдучи на вибори й ставлячи хрестик чи галочку, ми власноруч програмуємо наші успіхи й невдачі на наступні п’ять років. Політики — дзеркало народу. Його чеснот, рагульства, жадібності, хитрожопості, мрій, звитяги, прагнень. Політики різні, як і їхні виборці. В кожному парламенті за 30+ років відновленої державності був увесь спектр — від покидька до сподвижника, від москальського чорта до українського ідейника, від спритників і ситуативних пристосуванців до робочих бджілок і компетентних розумак. Щоразу відсотки «поганого», «хорошого», «масовки» й «ніякого» були різними, але щоразу це було дзеркало народу.
Тож коли нам не подобаються персони в політиці чи явища, треба підійти до дзеркала й подивитися на людину навпроти — це вона є причиною таких політиків. Цьому відображенню не сором за свій вибір? Якби мотнутися в часі в минуле, чи не видер би з рук ручку той, хто дивиться на тебе з дзеркала?
І не треба говорити «я голосував не за, а проти» — ця малодушна брехня говорить про ницість. Графи «проти» в бюлетенях не було. Після того, як прибрали «проти всіх», ми завжди голосуємо за когось. І мали б нести відповідальність за свій вибір.
Бо це не Зеленський із Єрмаком тримали всіх за лохів клоунадою з «обстрілом» Шефіра, не Зеленський зупинив фінансування оборонки, згорнув ракетні програми, перевів танковий завод у режим «кілька годин роботи на тиждень», це не Зеленський винен в усіх скандалах «слуг», не Зеленський хотів домовитися «десь посередині» й подивитися в очі путіну, не Зеленський ігнорував наближення великої війни, не він прагнув шашликів… Це ви — виборці. Ви все це хотіли й зробили разом — коли ставили галочку. Це про причину й наслідок.
Звісно, виборці Порошенка так само відповідальні за світлі й сірі сторони його президентства. Виборці Макрона, Мерца, Трампа… — в будь-якій країні успіхи й зальоти влади є наслідком голосування виборця. Наша Конституція про це говорить просто: «джерело влади — народ». Тому, шановне Джерело, це ти — автор і причина проблем.
Хочеш інакше? Хочеш, щоб тобі не робили уринотерапію в офтальмології в режимі душу Шарко? Думай, коли ставиш галочку. Розумнішай. Поки війна — є час подумати.
А ще покинь звичку «я людина маленька, від мене нічого не залежить». Як бачиш — залежить. Одна твоя галочка може угробити країну… або розвинути її.
Хочеш, Джерело наше посполите безгрішне, щоб влада була якісна — обирай якісних, розумних, компетентних, досвідчених, результативних. Тих, кому ти хочеш допомагати всю каденцію. Ти — співавтор як успіхів, так і провалів. Першими маєш повне право пишатися, за друге тобі має бути соромно.
Твої зусилля важливі. Зусилля, залученість, причетність — без цього якісної політики не отримаєш. Тому потерпи. Бо альтернативи не існує.
Ти можеш обрати пігулку «нічого не роблю» й лишитися в матриці «як завжди» — тоді не нарікай. А можеш поламати шаблон. І тоді ти — дійова особа. Тобі буде важко, але (в більшості випадків) не буде соромно. Принаймні — гортати новинну стрічку.
