Філософ Олексій Панич пояснив, чому не варто дивуватися «проросійським» крокам Заходу
Позиції офіційних Парижу та Берліну лишаються незмінними.
Про це заявив публічний інтелектуал, філософ Олексій Панич, коментуючи те, що Німеччина відмовила Україні у військовій допомозі.
«Це можна виправдовувати чи засуджувати, але політика Німеччини та Франції від самого початку російсько-української війни (яку в Європі досі панічно бояться так називати…) була незмінною», – написав Панич у себе сторінці.
Філософ так окреслив риси політики Франції та Німеччини стосовно агресивної політики Росії:
1. Найгірше - це збройне протистояння в Європі. Хай буде що завгодно, але не це ("аксіома № 1").
2. Відповідно, "що завгодно" передбачає в принципі будь-які поступки агресору (Росії), "аби не було війни". У тому числі введення в конституційний устрій України надійних "запобіжників" від вступу України в НАТО - хай би що про це думали в самій Україні ("мінські домовленості").
3. Відповідно, меседж Європи (уособленої франко-німецьким дуетом) на адресу України виглядав і виглядає так:
- якщо Росія чогось від вас вимагає, погрожуючи зброєю - торгуйтеся, але поступайтеся і виконуйте;
- в крайньому разі, хай краще Росія вас окупує (формально, як Крим, чи неформально, суто на рівні "впливу"), і ми всі (ви – в окупації, ми – на відстані) будемо терпляче чекати, поки ситуація не розрулиться сама собою, я̶к̶ ̶р̶о̶с̶а̶ ̶н̶а̶ ̶с̶о̶н̶ц̶і̶ як із розпадом СРСР;
- якщо хтось в Україні досі наполягає на продовженні силового опору Росії, це мусять бути хіба нечисленні "радикали" ("націоналісти", "українські фашисти", "ультраправі" тощо) – навіжена войовнича меншість, яку потрібно стримувати всередині країни (що зараз і робить Зевлада; до того ж зараз цей дискурс активніше, ніж будь-коли раніше, розкручують у Франції та Німеччині);
- самим фактом свого силового опору Росії ви ставите нас у незручне становище, мимоволі викриваючи "беззубість" Європи у силовому протистоянні, щойно Європа виходить з-під військової парасольки США (байдуже за чиєї ініціативи);
- максимум, на що ми спроможні – це економічно тиснути на Росію одною рукою і економічно ж підтримувати її на плаву другою рукою;
- тому переговори, переговори, і ще раз переговори!
«Даруйте, пані та панове, але іншої Європи у мене для вас немає», – додав Олексій Панич.
