Геннадій СІКАЛОВ:«Я працюю вже зараз, а не обіцяю, що колись працюватиму»
Наприкінці минулого тижня відбулася ще одна зустріч журналістів з директором ДП «Полтаванафтогазгеологія» Геннадієм Сікаловим — імовірним кандидатом на посаду міського голови на майбутніх виборах. Журналісти зробили висновок, що такі зустрічі взаємно цікаві й корисні, адже це спілкування про міські проблеми та шляхи їх вирішення, обговорення подій в Україні, обмін думками та враженнями… Власне, саме такого спілкування не вистачало місцевим мас-медіа з чинним міським головою, який протягом тривалих місяців уникав будь-яких прес-конференцій.
Про гречку та плітки
Геннадій Сікалов поділився, що жалкує з приводу останніх подій в Україні, через які держава фактично втратила частину своєї законної території. Він упевнений, що до цього призвела насамперед непатріотична політика попередньої української влади. Не за горами в країні нові вибори, які будуть чи не останнім шансом повернути владі втрачену довіру й реабілітуватися, виявивши напівзабуті за роки незалежності риси — чесність, професіоналізм, патріотизм, любов до України та її народу.
— Громадськість сама знає, якими мають бути наступні вибори, — наголосив Геннадій Анатолійович. — Це питання совісті насамперед кожного громадянина. І, безперечно, моєї — як майбутнього кандидата на посаду міського голови. Вона повинна залишатися совістю і не мати забарвлення гречки чи ще якої-небудь подачки. Не можна ставати рабами психології чийогось впливу. Отримавши кілограм крупи або цукру, потім важко буде в чомусь дорікнути тому, хто їх дав. Усі моменти з підкупу виборців потрібно викривати, щоб ми могли вчасно на них реагувати.
Журналісти цього разу вирішили загнати потенційного міського голову в «глухий кут». Хоча б запитанням про те, як він ставиться до можливих чуток про себе. Адже конкуренти у боротьбі за перемогу зазвичай не шкодують словесної зброї. Геннадій Сікалов поставився до запитання вельми спокійно:
— Коли я говорю, що йду працювати в міську раду, то не для того, аби саботувати її роботу. Якщо людина працює фахово, про неї судять за результатами праці, а не по тому, хто і що пліткує. Мені вкарбувалася думка одного філософа: люди, які стоять нижче від нас, говоритимуть про нас недобре, а тим, хто стоїть вище, — буде не до нас. Чутки розпускають заздрісники, які не можуть досягти певного життєвого рівня.
— А я вам наведу приклад зі свого життя, — приєднався до розмови заслужений журналіст України Віктор Семеняка. — Колись я написав матеріал про міського голову Анатолія Кукобу, який керував Полтавою 16 років. Він зайшов до мене в кабінет, аби подякувати. А я кажу йому: «Анатолію Тихоновичу, люди про вас таке-от говорять. Вони вас і підтримують, але оце-от…». А Кукоба: «Вітю, аби ти знав, що про тебе балакають!». А зараз про Тихоновича тільки добрі відгуки чую…
Про боротьбу з корупцією
Журналісти поцікавилися таким пікантним моментом, як можливі судові провадження щодо Геннадія Сікалова. Адже, погодьтеся, всім нам хочеться, щоб міський голова обласного центру мав незаплямовану репутацію.
— Проти мене особисто жодних кримінальних справ немає, — прямо відповів кандидат на посаду міського голови. — У судах дійсно відкриті провадження, зокрема щодо ДП «Полтаванафтогазгеологія», а я — директор цього підприємства. Безумовно, моя поведінка як керівника когось не задовольняла. Коли 2006 року «Полтаванафтогазгеологія» почала приносити державі багатомільйонні прибутки, нею зацікавилися на рівні найвищої влади. Я не зрадив своїй совісті і відмовився передати нафтогазовидобувні свердловини. На цьому підприємстві вже були створені умови для нормальної роботи й отримання прибутку, вкладені приватні кошти. Хто мав моральне право усе це забрати й віддати в інші руки?! Мого неповнолітнього сина тоді було побито, неповнолітня донька також зазнала психологічного впливу. І ця справа стосується працівників податкової міліції та прокуратури. Я розумію, що Біблія закликає прощати своїх боржників. Проте моя родина зазнала значного тиску, тому залишати це просто так не можна.
Не секрет також, що відкриті господарські провадження проти Яцино-Слобідського кар’єру піску, який ми зі сміттєзвалища перетворили на ошатне місце відпочинку. Моя дружина Світлана Манжос очолює ВАТ «Полтавське», що є основним кредитором піщаного кар’єру. Ми проходимо як позивачі до цього підприємства. Колишнє керівництво кар’єру забирало пісок фактично на землях сільськогосподарського призначення, не сплачуючи податків до бюджету. Існувала «чорна» каса, що працювала на кишеню екс-директора. Нині ж корупційні схеми зруйновано, сплата податків підвищилася в рази, підприємство працює значно прозоріше. Чому досі триває ця судова тяганина? Якби існувала безкорупційна система правосуддя, то ці справи давно вже б закрили.
Про добро і зло
У нашій державі, виявляється, не так-то легко творити добро. Як кажуть, добрими намірами вистелена дорога до пекла. Геннадій Сікалов зробив немало гарних справ — приміром, зібрав кошти для дитячої поліклініки. Хотів також відбудувати козацьку церкву у селі Кротенки, що знаходилася поблизу місця переправи військ Петра І через Ворсклу (саме в Кротенках розташоване згадане ВАТ «Полтавське»). У радянські часи з розібраної церкви зробили відхожі місця для Кротенківської школи. Залишилися тільки фундаменти.
— Ми підготували всі необхідні документи для будівництва, — розповів Геннадій Сікалов. — Проте місцеві керівники повідомили, що це землі заповідного фонду, хоча в Києві такої інформації не підтвердили. Майже 400 осіб у Кротенках підписалися під листом щодо надання дозволу для будівництва. Та обласна влада й досі не дозволяє будувати. Хотіли ми посадити Парк поколінь навпроти Кротенківської школи. Там би саджали свої дерева випускники школи чи першокласники. У кожного було б своє дерево, яке ростиме багато років, був би чудовий парк для села! Проте… ми вже півроку чекаємо відповідної згоди місцевого керівництва.
Про політику та фінанси
Чи в тій політиці щось намащено медом?! Тільки ступить людина ногою у владу, вже й тягнеться в політику. Так було, приміром, із чинним міським головою, який то безпартійний, то партійний, то знову начебто безпартійний. А цікаво, наскільки тісно пов’язує громадську діяльність із політичною Геннадій Сікалов?
— Я не є представником жодної «диванної» партії, яка, розлігшись на подушках, спостерігає за тим, що відбувається в Україні. Коли я побачив, як влада беззубо віддала росіянам Крим, зрозумів, що не можна стояти осторонь усього, що у нас відбувається, й замовчувати власну громадянську позицію. Україна вистраждала свою незалежність. І в жодному разі не можна дозволити казнокрадам зруйнувати те, що створив народ. До виборів міського голови залишається небагато часу. Але, зрозумійте, посада не є моєю самоціллю. Я хочу жити в безпечному й комфортному місті, яке не соромно показати гостям. Ми вже зараз, навіть завдяки отаким відвертим розмовам, можемо впливати на хід подій. Минулого разу говорили про фінансовий аудит — і вже міський голова заявив про 140 мільйонів гривень у міському бюджеті. Заговоримо й про те, в якому стані перебувають комунальні підприємства та комунальна нерухомість, про земельні ділянки… Наші розмови можуть мати відчутні наслідки. А щодо партійності… Я не бачу поки що в Україні жодної партії, яка була б справді потужною, патріотично налаштованою і турбувалася про Україну та її народ. Якщо така з’явиться, я, можливо, поповню її лави.
Про попів і священиків
— 2008 року сімейним коштом ми почали відновлювати козацьку церкву у селі Веприк Гадяцького району, — продовжив релігійну тему Геннадій Анатолійович. — З 1964 року у ній не проводили служби. Тодішній сільський голова не відмовився від такої щирої допомоги. Щоправда, довелося пожертвувати грошей і на відновлення фрагментів діючої церкви Московського патріархату, що стоїть у цьому ж селі, — аби священик не завадив відбудові козацької. Та згодом у Веприку з’явився священнослужитель із Комсомольська і почав розказувати, що закинутий храм належить Московському патріархату. На моє переконання, у нас немає Московського та Київського патріархатів як таких, а є Українська церква і Російська церква в Україні. Так правильніше було б сказати і не вводити людей в оману! Досі не чутно від російської церкви оцінки подій в Україні і зокрема на Кримському півострові. Якщо вона разом з українським народом, то має якось відреагувати. А що ж було у Веприку? Уявіть собі: працюють будівельники і раптом приїжджає піп з отакенною бородою та «полком» войовниче налаштованих молодиків і каже: «Я вас усіх проклинаю, піддаю вас анафемі!». Ми не змогли протистояти цій навалі. Згодом Київський патріархат передав ту культову споруду Російській церкві. Я давно не був у Веприку, але чув, що там щось роблять. Радує те, що ми своїми діями хоча б спонукали до порятунку храму. А як його використають — хай залишиться на їхній совісті.
Сам я схиляюся до Української православної церкви Київського патріархату. Коли до Полтави прийшов владика Федір, я нарешті побачив священика, який дбає про людей і справді хоче позитивних змін. З ним приємно спілкуватися й запитувати в нього порад, хоча він молодший від мене. Людина щиро піклується про духовне зростання Полтави, про будівництво в нашому місті духовної семінарії.
Про «Останній бастіон»
Повсюди в Полтаві можна побачити білборди з яскравими «картинками», що спонукають до патріотичних почуттів. Приналежність засвідчує лише скромний підпис: «Останній бастіон». З цією громадською організацією пов’язаний і Геннадій Сікалов.
— ГО «Останній бастіон» очолює моя дружина, — розповідає він. — Задум, що виник 2005 року, втілили лише позаторік, коли в Україні відзначали 80-ту річницю Голодомору. Ми почали нагадувати людям про те, що Голодомор мав свої передумови. І зародилися вони у 1917—1918 роках, коли з тюрем випустили багато злочинців, готових до виконання будь-яких наказів. Україна завжди була сильною, багатою, ніхто й подумати не міг, що в ній може статися Голодомор, який забере багато мільйонів людських життів... Ми зараз повинні вчитися мислити, аналізувати, бути добрішими. Я заходжу в магазин і говорю: «Доброго ранку!». А на мене дивляться так, ніби побачили прибульця з іншої планети. Людей треба привчити вітатися, бо вони, мабуть, забули, як це робити. Та й щира усмішка вже стала для нас якимось табу. Всі напружені, в очікуванні, «як би чогось лихого не сталося». Цей стан зомбі викликає зокрема заангажоване телебачення. Наслідки такого впливу ми добре бачимо в Росії. Напротивагу зомбі-телебаченню і суцільній брехні ми започаткували сайт bastionpoltava.com. Це для нас велика подія, бо сайтів, які намагалися б пояснити те, що відбувається в країні, насправді дуже мало. «Останній бастіон» підійме, зокрема, історичну тематику. З розробниками сайту вже працюють архівісти, історики, які надають цікаві матеріали. До того ж на сайті не буде цензури — створюється інформаційний продукт, якого з цікавістю чекає суспільство.
Про економіку міста
Журналісти поцікавилися у свого співрозмовника, що він міг би зробити для піднесення економіки Полтави, котра служить основним джерелом наповнення бюджету? Колишній міський голова Андрій Матковський обіцяв побудувати «трубний заводик», який би забезпечив полтавських «водоканальців» трубами власного виробництва. Олександр Мамай божився, що побудує молокопереробний та асфальтовий заводи. Але…
— Я заводів не будуватиму, — категорично відрізав Геннадій Сікалов. — Важливіше зацікавити інвесторів, які вкладатимуть гроші в полтавське виробництво. Для них потрібно створити відповідні умови. Місто має бути схожим на місто. І я скажу, Полтава заробляє достатньо коштів для власного розвитку. І потім — ми стоїмо на дорозі, що веде в Європейський Союз. Одні говорять, що Євросоюз — це погано, бо зросте безробіття. З іншого боку, технології, які працюють у Європі, Америці, Японії, обігнали нас на 100—200 років. Ми повинні прагнути кращого, а не повертатися в печерний вік, куди нас тягне Росія. Час ілюзій минув. У Полтаві реально можна відновити Кадетський корпус і зайнятися військово-патріотичним вихованням молоді, яке нівелювалося за роки незалежності. Не продукується самої ідеї патріотизму. Не треба забувати й про те, що економіка напряму залежить від інтелектуального потенціалу міста. Коли навчальні заклади перетворимо з кооперативів із заробляння коштів для ректорів та всіх інших на заклади, де навчатимуть, виховуватимуть і цінуватимуть знання, тоді в місті буде створено інтелектуальний і економічний потенціал. Це також у компетенції міського голови.
Геннадій Сікалов запевнив «медійників», що коли братиме участь у виборах, то нікому нічого не обіцятиме. Адже «можна надумати щось одне, а потім не вийде, і як потім людям у вічі дивитися? Краще не обіцяти, а робити».
Є в нього ідеї, як усю «чорну» касу міста перетворити на «білу». Земельні ж ділянки, на його думку, краще надавати на аукціонах. Це буде чесніше, а в міський бюджет надходитиме більше коштів.
— Місто можна зробити заможним і зразковим. Полтавщина дуже багата, але люди все одно втікають у Київ, Москву — у пошуках кращих заробітків та ситішого життя. А треба створити умови, щоб до нас приїжджали, тут оселялися — як у безпечному, комфортному, високодуховному місті.
Про «суцільну майданізацію»
Геннадій Сікалов поділився з журналістами, що «суцільна майданізація» певною мірою шкодить суспільству.
— За що загинули сотні людей? — риторично запитує він. — Щоб побалакати-поспівати — і все? Вивіски змінюються, а на місцях залишаються ті самі люди. Ті, які були при владі протягом останніх трьох років, або ж ті, що служили за президентства Віктора Ющенка і нічим особливим не відзначилися. Влада всіх рівнів потребує не просто відчайдухів, готових іти у вогонь і воду, а професіоналів, інтелектуалів, котрі знають, що і як робити. Ми втомилися від суцільних суспільно-політичних експериментів, яких Україна вже просто не витримує.
І ще раз — про владу
— За чинним законодавством кожний громадянин Полтави має право бути присутнім на сесії міської ради, — повертається до наболілого Геннадій Сікалов. — Якщо в коридорі стоять люди, які не пускають до сесійної зали, права громадян порушуються. Так було під час четвертої спроби провести позачергову 40-ву сесію міської ради. Я, як громадянин Полтави, стверджую, що треба подавати позови до нинішньої влади щодо скасування рішень сесій. Якщо почнемо це робити, влада діятиме значно прозоріше. Мене турбує насамперед аудит коштів, комунального майна, земельних ділянок. На сесіях міської ради рішення приймаються блискавично, а так не повинно бути. Громадськість має розуміти, що це за рішення. Ви ставите запитання, що я зроблю насамперед, коли стану міським головою Полтави? Проведу аудит діяльності попередньої влади. Зі мною працює дуже професійна команда юристів, від якої не вдасться нічого приховати. При виявленні порушень усе буде зроблено за чинним законодавством.
Про чистоту помислів
— Наді мною є Бог, — ніби почав сповідь Геннадій Сікалов. — Чистий я чи ні — на Страшному суді звітуватиму перед ним за свої діяння. Мені ні за що червоніти. Я не прийшов до вас в образі ангела і не кажу, що святий. Якби я сказав, що святий, ви могли б кинути в мене камінь. А я кажу, що такий, як є: Сікалов Геннадій, який прагне попрацювати на міську громаду. Судитимете за моїми діями: брехав я чи ні?
Людмила ПЕРЕДЕРІЙ
