Геополітична суб'єктивізація України
Повномасштабний напад московитських окупаційно-терористичних сил змінило глобальну шахівницю. Тепер Україна більше не об'єкт геополітики.
Російська федерація вагітна руїною, яку давно слід було штовхнути до прірви! Затяжні війни в Україні, Сирії, ЦАР і Лівії позбавили Кремль права надягати на себе мантію "світового жандарма", у зв'язку з чим наш східний сусід уже немає достатніх можливостей вести тривалу агресивну політику зовні, хіба всередині.
Певно, що перемога Азербайджану у війні з Вірменією восени 2020-го і втеча військово-дипломатичного контингенту США із союзниками по НАТО з Афґаністану влітку 2021-го підштовхнули Кремль розв'язати український вузол своєю іржавою сокирою весною 2022-го. Здавалося, підібрані символічні дати для "взяття Києва за 72 години" та нумерологічній збіг мали б сприяти перемозі російської зброї, проте бункерний щур прорахувався, вкотре.
Засмажена під Харковом колона "Тигрів", скована у Маріуполі орда "ТікТокерів" і зграя голоти з кримінальним минулим на совєцьких танках, котрі щодня недораховуються десяток солдат, а також рознесені на шматки десантники у Гостомелі – все це наслідок путінської самовпевненості у слабкості України як національно згуртованої держави, якій ніхто і нічим не мав би допомагати. Пропаганда зіграла з (п)резидентом російської федерації злий жарт, позаяк у перші години нападу на поміч Києву прийшли ті, хто знає ціну свободи: Варшава, Вільнюс, Риґа, Таллінн, Прага, Братислава і навіть Лондон із Вашинґтоном.
Відтак Україна, як транзитна територія між Сходом та Заходом, за своїм геополітичним положенням має всі шанси для ефективного використання власного простору для просування власних інтересів, що десятиліттями пригноблювалися окупантами. Ми готові вирватися у регіональні лідери, але вже зараз платимо за це велику ціну.
Широкомасштабні бойові дії з килимовими авіабомбардуваннями, цілодобовими ракетними та артилерійськими обстрілами московитськими загарбниками наших міст показали всю крихкість путінського автократичного режиму, спрямованого виключно на задуреного споживача пропаганди. Натомість така-сяка демократична система України, попри вкорінену корупцію з олігархатом, проявила колективну рішучість жити та перемагати, хоча не всі наші партнери з сусідами готові визнавати цей факт.
Постраждалі від химерного московського неоколоніалізму та імперіалізму Молдова з Грузією виявилися слабкими, хоча частина їхніх територій перебуває під прямим контролем Кремля: Придністров'я, Абхазія і Самачабло (так звана "Південна Осетія" або Цхінвальський регіон – прим. ред.). На рівні з Азербайджаном вони входять, мабуть, до уже спочилої у Бозі регіональної спілки ГУАМ – амбітний геополітичний проєкт, який мав протистояти зазіханням росії на землі її сусідів.
На тепер вказане міждержавне об'єднання варто вважати безперспективним із різних причин, головна з яких – небажання Кишинева і Тбілісі відкрито стати на бік Києва у протистоянні з Москвою. Позиція Баку також своєрідна, але зрозуміла: Азербайджан підтримує територіальну цілісність України, надсилає необхідну нам допомогу, проте намагається триматися на відставні від конфлікту, зберігаючи тісні відносини з країною-агресором у зв'язку з невизначеністю у Карабасі (остаточного мирного договору з Вірменією так і не укладено – прим. ред.).
Війна в Україні – конкретніше, її глобальне масштабування із залученням значної кількості держав світу (від Канади до Японії) – створює нові геополітичні реалії. Якщо розглядати майбутні процеси з точки зору московитів, можна сказати, що за будь-якого сценарію (очевидно, що без перемножного для Кремля) варто очікувати відцентрові тенденції всередині росії, яка перестає бути ядром інтеграційних проєктів.
Свою роль відігрáють і всеосяжні санкції, котрі, на жаль поступово, повертатимуть жителів московії у таке улюблене для них минула. Затим ослаблена економічно та у військовому сенсі росія остаточно й безповоротно втратить колишній вплив на країни ближнього зарубіжжя, і, якщо не розпадеться на понад 40 державних утворень, намагатиметься опанувати роль покірного шакала Табакі, який прислуговуватиме китайському тигру Шерхану.
Якщо говорити про Чорноморський регіон, то тут, поза сумнівом, посиляться позиції Туреччини, натомість Середня Азія повністю стане залежною від Пекіна. Після перемоги України, яка стане членом Європейського союзу, залишиться розв'язати тільки наболіле білоруське питання.
Переконані, зміна режиму у Мінську стане питанням часу, оскільки колективний Захід більше не потуратиме самовпевненому бульбофюреру. Відтак Київ мусить стати рушієм трансформації навколишнього простору Міжмор'я, назавжди заборонивши московитам пробивати вікна в Європу і посіявши серед них внутрішній розбрат.
Насамкінець варто пригадати настанову видатного ідеолога українського націоналізму та батька вітчизняної геополітики Юрія Липи: «Власний терен, власна місія і почування нехіті до чужих – ось, що є найповніше в окресленні слова Нація!». Тож, борімося за нашу та їхню (європейців) свободу!
Між тим, "Останній Бастіон" нагадує читачам, що від самого заснування і до нині московія вимагала жертв для підтримки свого державного організму. І кожного разу на вівтар клали українців, але не тепер!
