Росія – це Держава-Молох

Кажуть, демократія недосконала, і дозволяє різним гібридам зловживати. Так, напевно, бо автократи використовують свободу слова, права людини, політичну конкуренцію для просування своїх доктрин і дезінформації.

І, тим щонайменше, нічого кращого сьогодні у світі (як системи) немає. Демократія – це насамперед суспільство, а суспільство – це захист від деструктивних сценаріїв, що загрожують світові.

Все починається з монополії на мир (фраза «Навіщо нам світ, у якому немає Росії», – якраз звідси), коли немає суспільства на рівні думки індивіда, починаються зловживання влади. Далі – інтелектуальне блудство (на рівні ініціатив: радники та підлеглі пропонують лише те, що хоче чути їхній лідер), а затим – катастрофа.

У росії сьогодні влада не допускає, щоби фасад свідомості окремої людини якось відрізнявся від колективного фасаду так званого "глибинного народу". З цього почалася проблема, котра сьогодні дійшла ризику знищення всього світу.

Коли в людині залишається лише ненависть (а саме це сьогодні є щодо України, прагнення перетворити нашу землю на цвинтар), виникає внутрішнє відчуття, що ця людина тяжіє до свого тіла. Ну, як давнє, стомлене, абсолютне сутнісне зло.

Є такий вислів: «Святе місце порожнім не буває». Тут навпаки – відчуття порожнечі, відчуження від себе самого та від реальних завдань держави у XXI столітті тим більше, а "глибинний народ" став частиною цієї порожнечі.

Філософською мовою феномен "лідер-більшість" добре описує поняття Жиля Дельоза і Фелікса Ґваттарі – "тіло без органів". Це коли "віртуальне тіло" переважає "актуальне тіло", у тому сенсі, що у кожного "актуального тіла", тобто фізичної особи, є також і "віртуальний вимір", запас потенційних характеристик, які актуалізуються через зв'язок з іншими "тілами".

Майже всі трагічні сторінки історії, пов'язані з прагненням конкретної особистості знищити світ і мир у ньому, виникають за певних обставин. Там, де кількістю можна створити вбивчу якість щодо зовнішнього світу.

Світ, що складається з рабів і тих, хто думає однаково, – вже за фактом знищено. На рівні подальшого алгоритму розвитку подій, а тим більше світ, де життя в одному "величезному Путіні" (як віртуальне тіло) передбачає лише війну.

Пам'ятаю, як Владімір Путін, коментуючи смерть російського військовика-інгуша в Україні, сказав, що він – і мордвин, і лакець, і інгуш, і таке інше. З одного боку, це прагнення всіх втягнути у колективний злочин, а з іншого – дається взнаки, мабуть, історична пам'ять і проявляється в дії теорія збереження негативної енергії.

Дивно було б, якби буряти не з'явилися у Бучі, якщо їхні прямі родичі-монголи у XIII столітті там були. І робили те саме, що й зараз російська солдатня.

Росія могла дивитися у майбутнє, а дивиться – у минуле, а звідси й неминучий пошук усіх цих аналогій із минулого, оскільки країна туди прагне. Хтось потребує сонця і хліба (творення), а хтось – темряви й крові (руйнування), як Молох жертвоприношення.