Гладіатори
Попередники Епштейна: «справа гладіаторів» в СССР.
У 1955 році Радянський Союз сколихнув найбільший секс-скандал, який отримав назву «справа гладіаторів».
На дачі письменника й драматурга Костянтина Кривошеїна у підмосковній Валентинівці був влаштований «бордель», куди заманювали студенток філософсько-філологічних факультетів і дівчат із балетних та театральних училищ. Така практика існувала не один рік.
Відвідувачі дачі використовували власну зашифровану термінологію. «Дисертація» означала дівчину, «захистити дисертацію» — спокусити дівчину, «написати рецензію» — продати її секс-послуги.
Викриття почалося з анонімного листа Хрущову:
«Дорогий Микито Сергійовичу!
З причин, які Ви, безумовно, зрозумієте, прочитавши цього листа, я не можу назвати себе, але повірте: те, про що я пишу, — чиста правда. Моя донька, 18-річна дівчина, потрапила у велику біду. Подруга познайомила її з одним літнім, років 60, чоловіком, який представився письменником Кривошеїним Костянтином Кириловичем. Почалися зустрічі — спочатку в кіно, потім у ресторанах, а далі він умовив її поїхати до нього, мовляв, “читатиме їй п’єсу”. Вона через наївність погодилася. Решту Вам зрозуміло.
Помітивши, що донька закинула навчання й зникає невідомо де, я почала її розпитувати й дізналася все. Я негайно поїхала до нього, пробула в його розкішній квартирі близько пів години й усе зрозуміла.
Слухаючи його цинічні міркування, я прийшла в жах. І все це відбувається у нас у столиці. Зовсім він не письменник. Є в нього, здається, дві чи три інсценізації, які ніде не ставлять. А грошей у нього багато, живе він заможно. Окрім квартири, має дачу під Москвою. Очевидно, головним джерелом існування слугує квартира.
За словами доньки, у нього постійно бувають якісь пари. Серед них — міністр культури Александров із кіноакторкою Ларіоновою, академік Єголін із якоюсь “Еллою” з театру Вахтангова, професор Петров з “Анею” та багато інших, прізвищ яких моя донька не знала.
У квартирі справжній притон. Розпуста, пиятика, розбещення дівчат. Я негайно вимагала від доньки припинити всі стосунки — вона це виконала. Нам нічого від нього не треба, але я вважаю своїм моральним обов’язком повідомити про це Вам, щоб припинити це неподобство. Мені дуже соромно за себе й свою доньку, і я хочу, щоб цього почуття не зазнавали інші матері.
Особливо страшно те, що ця квартира, виявляється, широко відома серед працівників мистецтва та літераторів. Нею користуються, як мені сказали, багато хто і, очевидно, якось оплачують працю та гостинність господаря. Маючи таке коло знайомих, гр. Кривошеїн почувається, очевидно, у цілковитій безпеці. Чи так це?
Прошу Вас, Микито Сергійовичу, зробіть так, щоб справи цих людей не залишилися безкарними».
Хрущов дав команду розслідувати справу. У прокуратурі виявили ще одну скаргу «від матері», але вже не анонімну, а від Зінаїди Петрівни Лобзикової — інструктора з культури виконкому Пролетарського району Москви. Вона просила врятувати доньку Аліну, студентку балетного училища, із підпільного притону літератора Костянтина Кривошеїна.
Кривошеїн познайомився з її донькою, назвавшись шанувальником, співав дифірамби її балетному таланту й пообіцяв кар’єру у Большому театрі, водночас натякаючи на знайомство з міністром культури. Знайомство з міністром відбулося, але невдовзі Александров передав Аліну Єголіну, пообіцявши, що «вона вже в трупі Большого». Дівчина перебувала у стані психічного розладу, її силоміць утримували на дачі, доки мати не розшукала її там.
Після цього на Зінаїду Лобзикову було скоєно напад, і за кілька тижнів вона померла в лікарні.
Александрова та його соратників викликали на засідання бюро Московського міськкому, куди прибув сам Хрущов.
Сучасники згадували, що «дорогий Микита Сергійович», який і сам любив гульнути на стороні, довго кричав на винуватців, а потім запитав Олександра Єголіна:
— Ну, Александров — мужик молодий, я розумію. А ти у свої роки навіщо туди поліз?
На що переляканий член-кореспондент відповів:
— Та я нічого… Я тільки гладив…
Відтоді Александрова та його компанію вже ніхто інакше як «гладіаторами» не називав.
Усі фігуранти «справи гладіаторів» позбулися своїх посад.
Георгія Александрова заслали до Мінська, де він продовжив займатися марксистською філософією. Єголіна відправили до санаторію, після чого він зник із наукової спільноти. Петров не постраждав і в 1957 році захистив докторську дисертацію. Кривошеїна засудили до ув’язнення, але не за звідництво й утримання підпільного публічного будинку, а за спекуляцію та підпільну торгівлю антикварним живописом. Причому це був уже його другий термін за цією статтею.
