«Совєцький Ґібралтар» на Балтиці – нездійсненна забаганка Сталіна
Вусатий нелюд із московського Кремля давно перекреслив мапу Суомі на власний манір. Але країна тисячі озер виявилася крицевим горішком!
По завершенню Зимової війни (1939-1940) кривавий кремлівський диктатор волів перетворити фінляндський півострів на совєцьку військово-морську базу. Вона мала забезпечувати перекриття гирла Фінської затоки артилерійським вогнем.
Усього через кілька місяців після опануванням Ганко московити почали планувати розширення окупованої ними території на південному заході Суомі. Іосіф Сталін і його команда хотіли розширити "орендований півострів" впритул до адміністративних меж міста Таммісаарі та муніципалітету Сало.
Москві було недостатньо однієї артилерійської бази, яка розмістилася у Ганко навесні 1940 року. Адже ці території мали стати плацдармом для окупації сусідніх Оландських островів і можливого удару у тил Армії Фінляндії (у разі нової війни звісно ж).
Навесні 1941 року совєти побудували на займаному півострові аеродром для сучасних військових літаків, рух залізницею, що сполучала Лєнінград із Ганко, почався раніше – у серпні 1940-го Проте фіни не чекали, а готувалися до можливого несподіваного нападу, як зі Сходу, так і з Заходу.
У вересні 1940-го совєцьке Політбюро ухвалило рішення зміцнити свої позиції для подальшого перекриття Фінської затоки та відрядити до Ганко потягом потужні 12-дюймові залізничні артилерійські установки. Повноважний представник СССР у Фінляндії Іван Зотов написав начальству у Москву, що «для запобігання німецькому впливу вкрай необхідно розширити території, що орендуються на півострові».
Береги, канали та острови поблизу Ганко "слід було приєднати" для створення єдиної системи оборони входу у Фінську затоку. Згідно з пропозицією Зотова, оборонні можливості водойми та території біля військової бази на півострові "варто розширити", додавши до вже зайнятих групи островів поблизу Ганко, а також приєднавши околиці міста Таммісаарі для будівництва аеродромів.
У січні 1941-го народний комісар Вячєслав Молотов підготував Сталіна доповідь, де обґрунтовувалися причини розширення окупованої території. Документ ґрунтувався на пропозиціях Зотова та командира військово-морської бази Ганко.
«У доповіді командира військово-морської бази на Ганко С.І. Кабанова з усією очевидністю доведено, що за теперішніх меж наша база на півострові не може нормально і з великим успіхом проводити бойову підготовку авіації, військово-морських кораблів і навіть берегової оборони. Наша база не має можливості за наявного положення навіть розгорнути у повному обсязі роботу своєї авіації. У військово-морських кораблів немає достатньої кількості навчальних районів для плавання. У цілому ж орендований район не дає можливості у достатньому обсязі проводити практичні заняття берегової оборони», – зазначав Молотов.
Отримавши пропозиції, Коба-Сталін висунув 2 варіанти розширення бази. Відповідно до одного із варіантів на північному заході кордон проходив би поруч із муніципалітетом Сало, на північному сході совєтам відійшло б місто Таммісаарі.
Ганко, у такому випадку, мав стати "неприступною фортецею" або ж "совєцьким Ґібралтаром" на Балтиці. У документах повідомляється, що розширення територій, що орендуються, значно зміцнило б становище СССР. При цьому Фінляндія втратила свої міцні позиції.
Розширення території полегшило б, наприклад, окупацію Оландських островів. Командир військово-морської бази у Ганко червоноармієць Кабанов поставив перед Кремлем питання про "швидше прийняття рішення" щодо необхідності створення на Оландах військово-морської бази Червонопрапорного Балтійського флоту.
«Негайне створення нашого непохитного панування та наявність наших військових одиниць на Оландському архіпелазі не дає можливості подальших домагань на них із боку Німеччини чи Швеції. Фінляндське населення з цих островів планує виїжджати, якщо ж ні, – ми його депортуємо. Адже, як нам стало відомо, самі оландці до Совєцького Союзу налаштовані не зовсім лояльно, але задоволені нашими заходами щодо демілітаризації», – звертався до Сталіна товариш Кабанов.
Тá вищевикладеним планам не судилося здійснитися, оскільки після німецького нападу на СССР (22.VI.1941) невдовзі совєти атакували Суомі. Але опинившись у складній ситуації, de facto запертими в осерді Балтики, мусили тікати з Ганко до Кронштадту.
Знову про вказаний фінляндський півострів у Кремлі згадали у грудні 1943-го, коли СССР домовлявся про переділ світу з лідерами Великої Британії та США. Тоді з Тегерану до Москви було відправлено телефонограму відповідного змісту (прохання звернути увагу на знімок документу нижче, де висуваються кремлівські претензії до Фінляндії – прим. авт.).
Натомість у вересні 1944 року новообраний президент Карл Ґустаф Еміль Маннергейм мав намір запропонувати Сталіну альтернативу – Оланди, що викликало жах і осуд Швеції. Таємна інформація про мирні перемовини Гельсинкі з Москвою просочилася до Стокгольма.
Тамтешній прем'єр-міністр Пер Альбін Ганссон вимагав від фінів «за жодних умов не торгувати шматком землі, на які споконвік мешкають етнічні шведи», котрих нібито розмінювали за безцінь. У Кремлі довго розглядали архіпелаґ на заміну півострову, знаючи про дипломатичну бурю у столиці Швеції.
Однак, як не дивно, обрали взагалі інший, третій варіянт. Опісля Другої світової війни СССР вирішив орендувати територію півострова Порккала замість Ганко, навмисно ближче до Гельсинкі, тому "совєцький Ґібралтар" так і лишився на папері.
