Хроніка російського геноциду корінних народів Євразії

Коли росіяни (точніше — московити) перекладають свої злочини на інших, чекайте біди. Мартиролог закатованих етносів обраховується десятками.

Скажімо, московити постійно звинувачують європейських колоністів — англосаксів, французів та іспанців — у знищенні індіанців Америки. Цікаво, а чи запитували ви себе про те, «скільки ж індіанців убили росіяни, коли захоплювали Аляску і Каліфорнію»?

Після цього, як правило, діалоги перериваються, тому що мало хто чув, наприклад, про російсько-індіанську війну 1802-1805 років. Мало хто знає про каральну операцію Івана Соловйова, який убив на острові Уналашка понад 5 тисяч алеутів (корінних жителів Алеутського архіпелагу).

Мало хто чув про каральну експедицію Григорія Шеліхова, який «влаштував масову різанину місцевого населення, вбивши від 500 до 2500 ескімосів» на Алясці. Що вже казати про діяльність загону Івана Кускова (1808-1809), який перед заснуванням Форт-Росса у Каліфорнії вбив чимало індіанців, а потім уклав із рештками місцевого населення вигідне для імперії перемир'я.

А тепер пригадаємо, які народи Москва намагалася стерти з лиця землі та сторінок історії кривавим молохом геноциду. Почнемо з часів царювання німкені Єкатєріни II, котра продовжила курс Івана IV та Пєтра I:

• 1783 рік — геноцид ногайців.

Під час кривавої бійні 1783 року, за різними даними, загинуло близько 500 тисяч ногайців, понад 1 мільйон були змушені емігрувати до Османської імперії. На сьогодні у Туреччині, за неофіційними даними, кількість етнічних ногайців перевищує 3 мільйони людей. Для порівняння: у РФ проживає близько 100 тисяч ногайців.

• 1864 рік — завершення майже 100-літньої Кавказької війни.

У 1864 році московія зробила на західному Кавказі масовану етнічну чистку черкесів: протягом кількох місяців було вбито, померло від переслідувань до 1,5 мільйона осіб. Сьогодні нащадки тих, кому вдалося втекти, проживають у Туреччині. Орієнтована чисельність черкеського народу у 2022 році була на рівні до 3 мільйонів осіб.

• 1916 рік — повстання тюркських племен у Середній Азії.

Причиною була експропріація майна та мобілізація місцевих чоловіків до лав імперського війська. У наслідок придушення повстання втрати цивільного населення становили близько до 500 тисяч убитих, було розорено понад 10 000 селянських господарств (за даними історика Рудольфа Руммеля). Тільки в Шамсинському аулі російські загони розстріляно 1,5 тисячі кирґизів, переважно жінок, людей похилого віку, дітей.

• 1931-1933 роки — геноцид казахів.

Впокорення населення трьох казахських жузів почалося ще за часів царату, але масштабувалося у сталінський період. У результаті протягом 1931-1933 років від більшовизації (колективізації та розкуркулення кочовиків) померло від 2,3 мільйона (за оцінкою історика Роберта Конквеста) до 3,25 мільйона осіб (за оцінкою етнографів Абилхожіна, Козибаєва та Татімова). Майже 1 мільйона казахів змушені були відкочувати до суміжних із Казахською ССР регіонів — у Китай та Монґолію.

• 1929-1934 роки — геноцид українців.

Після початку колективізації московитські окупанти з колаборантами стали відбирати в українців продовольство. У 1932-1933 роках це набуло ознак штучного голоду, адже експропріювали все до останнього зернятка. Повсталих і зморених селян розстрілювали на місці без суду та слідства. У наслідок такої політики загинуло до 10 мільйонів українців: за переписом населення 1926 року українці становили 31 мільйон, а вже за переписом 1937 року — 26 мільйонів.

• 1939-1953 роки — примусове виселення понад 3 мільйонів представників десятків корінних народів Кавказу, Надволжя та Балтії.

Під тотальну зачистку потрапили наступні етноси: вепси, вожани, німці, іжорці фіни-інґерманландці, карачаївці, калмики, латвійці, естонці, литовці, чеченці, осетини, інґуші, балкарці, кримські татари (киримли) та турки-месхетинці. З них 4 народів — німці, карачаївці, калмики, інґуші, чеченці, балкарці та кримські татари — втратили при цьому свої національні автономії.

• 1994-2009 роки — Чеченські війни.

Після розвалу СССР ічкерійці оголосили про намір розбудовувати власну державу поза федерацією зі столицею у Москві. Усамостійнення чеченського народу Кремль розглядав як прецедент, котрий як ефект доміно міг завадити збереженню імперії. Тодішній президент РФ Боріс Єльцин розпочав похід на Грозний, а його наступник путін завершив криваву окупацію республіки. У наслідок двох війни загинуло понад 150 тисяч ічкерійців: 80 тисяч військових і понад 50 тисяч цивільних.

Насамкінець «Останній Бастіон» нагадує своїм читачам, що історію нашого східного сусіда – країни-агресорки – допетровської епохи слід вивчати з огляду на конкуренцію татарських і московських еліт. Минуле росії настільки переплетено спорідненими, військово-політичними та іншими зв'язками татар і московитів.