Імперські байки в українській школі

Міністр освіти Оксен Лісовий намагається приховати 500 років українського державотворення.

Історія України буде обов’язковим предметом з тестування на вступній кампанії 2024 року. Про це повідомило Міністерство освіти та науки. А міністр Оксен Лісовий уточнив, яка саме історія: «Лише період 16-21 ст., адже саме цей історичний період є дуже важливим для формування у молоді цілісного розуміння нашого минулого та його зв’язку із сьогоденням».

А чому у «цілісне розуміння нашого минулого» не втрапив період княжої Русі-України? Адже саме з нього починається цілісна тисячолітня історія українського державотворення. Бо Русь – це Україна, як то  науково обґрунтував академік Грушевський і довів, що творцем цієї могутньої держави європейського Середньовіччя  був український етнос.

Саме цей період української історії Московія 300 років тому загарбала собі разом зі стародавньою назвою України-Русь, і заклала цією крадіжкою основу ідеологічного фундаменту новопроголошеної імперії.

«Русь — це росія, Київ — древня столиця російської цивілізації, московити — істінниє русскіє». Так упродовж століть брехали і сьогодні продовжують брехати імперські ідеологи. І це дає результат, бо коли  кремлівський диктатор путін заявляє, що його армія «воюет на своих исторических землях», йому до лиха багато хто продовжує вірити. І в світі, і в Україні. І, зокрема, в українському Міністерстві освіти, яке у розпал війни за ідентичність раптом вилучає період Русі-України — першої української держави — з «цілісного розуміння нашого минулого».

Показово, що з «цілісного розуміння нашого минулого» цей період вилучили ще влітку минулого року, тобто вже під час  широкомасштабної агресії. Саме тоді з ініціативи Міносвіти були оновлені навчальні програми з історії.

У Пояснювальній записці до оновлених вимог програми зазначено, що «У підготовці до цієї варварської війни путінський режим особливу роль приділяв фальсифікації історії  та пропаганді «русского міра»… Тому, в умовах протистояння агресивній антиукраїнській пропаганді, особливе значення має збереження та розвиток  української історичної освіти… яка має послідовно продовжувати формування в учнівства української історичної пам’яті, патріотизму…»

Але після декларації таких високих намірів у змісті програми і починається сепарація «цілісного розуміння нашого минулого» з виразним душком «русского міра».  

Так до розділу «Виникнення Русі-України» (Х-ХIV ст.) з вчення Грушевського взято назву «Русь-Україна». Але без ключового її змісту. Бо академік Грушевський для «цілісного розуміння нашого минулого» в історії цього періоду пише про «українські племена», «український народ», «українських князів», «українські князівства», «українські території», «українські землі». А  Міносвіти у своїх оновлених програмах  зобов’язує українське учнівство знати про «слов’янські племена», «слов’ян, що жили на території сучасної України», «державу слов’ян», «руських князів», «руське суспільство», «руську державність»…

І як з таких формулювань можна зрозуміти, що йдеться про Русь — першу українську державу? А хтозна.

Адже імперія за триста років брехні переконала майже цілий світ (а найбільше українців), що руський – це русский. «Бо навмисно плутаючи найдавніші етнічні назви українського народу – руский і руський з русским (через два «с»), російські великодержавні шовіністи зарахували  історію українського народу, його культуру до своєї, створюючи видимість свого 1000-літнього існування і навіть 1000-літнього хрещення росії, якої навіть за назвою тоді не існувало» (дослідник Євген Наконечний).

Окрім лукавих формулювань, які працюють проти цілісного розуміння української історії, у програмі Міносвіти представлені брендові міфологеми  з арсеналу головної інформаційної зброї імперії — так званого «русского мира».

Так, у  структурі курсу «Історія України. 7 клас» у темі «Виникнення Русі України»  означено:  «в результаті навчально-пізнавальної діяльності учениці/учні зможуть розуміти:  «поняття «русь» як етнонім, самоназву військово-торгової групи норманів, яка осіла на Середньому Подніпров’ї».

Але ж це одна з базових імперських байок – так звана норманська теорія про походження Русі. Її палкими прихильниками  були майже всі російські історики — Карамзін, Соловйов,  Ключевський, Погодін… Нині цю теорію популяризує російська вікіпедія. Невже з цього джерела черпає інформацію для оновлення програм з історії і Міністерство освіти України?

І яким  чином це узгоджується з  пріоритетами, що зазначені у Пояснювальній записці:  «Зміст історичного матеріалу базується на таких пріоритетах: науковість, національна спрямованість…»?

Адже і науковість, і національна спрямованість представлені в іншій теорії щодо походження назви «Русь». Її прихильниками були ціла низка видатних українських істориків: Максимович, Костомаров, Антонович, Грушевський, Багалій, Чубатий…  Ці  науковці вважали, що назва «Русь» — як держави, так і народу – є автохтонного, місцевого походження. Академік Михайло Грушевський вивчаючи скандинавські саги, «які багато знають про Київ», не знайшов у них ототожнення варягів з Руссю,  бо «Русь для них чужа земля».  І тому підсумував так: «Очевидно «Русь» було спеціальне ім’я Київської околиці, Полянської землі, і як всі спроби  вивести руське ім’я від інших чужих народів не удаються досі, то приходиться його вважати просто тубільним споконвічним іменем Київської околиці».

Чому ж під гаслами «послідовного  формування в учнівства української історичної пам’яті  і патріотизму» у міністерстві освіти України з двох теорій обирають ту, яка працює в інформаційному полі імперії – для  кращого засвоєння  путінського вчення про «единый народ»?

У зв’язку з цим усім до шановного пана міністра освіти та науки постає одне запитання: у преамбулі до тексту Акту проголошення незалежності України зазначено «…продовжуючи тисячолітню традицію державотворення України…Верховна Рада проголошує незалежність України…».

З огляду на запровадження  інакшого часового періоду (16-21 ст.)  щодо цілісного розуміння українського історичного минулого, чи пропонуватиме Міністерство освіти Верховній Раді України вилучення цього речення з тексту Акту або ж його заміни на «продовжуючи п’ятсотлітню традицію державотворення України»?

При внесенні такої ініціативи до Верховної варто пам’ятати, що Акт про незалежність підтримали на референдумі понад 90% українських громадян.

Автори: Ірина Костенко, Ірина Халупа/Главком