Історія про те, як Олжас Сулейменов зміг розшифрувати частину "Слова о полку Ігоревім"
Не було у славістів улюбленішого заняття, ніж розшифровувати наше все - найголовнішу пам'ятку нашої писемності «Слово о полку Ігоревім».
Справа не тільки в тому, що «Слово» було написано дуже давно і мова з тих часів змінилася до невпізнаваності.
Річ у тім, що:
а) воно було написано взагалі без пробілів між словами, як тоді було заведено;
б) оригінал до нас не дійшов, а дійшов тільки «зіпсований телефон», тому що найдавніший запис пам'ятки, що є у нас на руках, - це копія XVIII століття з копії XVI століття.
І обидва копіїсти наляпали у своїх списках таку кількість помилок, що тепер «Слово» містить більше темних місць, ніж найнезрозуміліший кабалістичний трактат. І ось свої варіації розшифровок цих місць щорічно пропонували знамениті філологи, літературознавці, історики та письменники. Перекладів «Слова» налічується буквально сотні.
А потім прийшов Олжас Сулейменов. Цей казахський Чингісхан від філології влаштував славістам такий розгром на Калці, що вони не можуть відійти від потрясіння досі.
У своїй книзі «Аз і Я» Сулейменов розібрав більшість темних місць «Слова» - легко, невимушено та переконливо. Бувши тюркологом, фахівцем з тюркських мов, він без будь-яких проблем зрозумів «Слово» краще будь-якого славіста-русиста. Тому що, виявляється, цей твір написано на страшному російсько-слов'янсько-половецько-кипчакському жаргоні, тобто аж кишить тюркізмами, які автор вставляв в текст з тієї ж невимушеністю, з якою сьогоднішній менеджер каже про офшори, стартапи та інший Краудсорсинг.
З'ясувалася маса цікавих речей.
«Куры города Тьмутаракани», до яких «доскакаше» один з героїв, нарешті перестали кудкудакати. Ці пташки, які так бентежили перекладачів, виявилися звичайними стінами: «кура» - у тюрків «стіна».
«Дебри Кисани» з темних лісів, котрі оточували великий російський град Кісань, невідомо, правда, де він знаходився і куди потім подівся, перетворилися в «дебир Кисан» - «залізні кайдани».
«Тощие тулы», що ховали князя, перетворилися з зовсім вже фантасмагоричних «прохудившихся колчанов» в худих вдів, обряджавших князя в останню путь. Бо у тюрків «тула» - це «вдова».
«Птица горазда», над якою теж зламали голову багато перекладачів, переводячи її як «очень быструю птицу», стала «гораз», тобто тюркською - півнем.
І так далі й тому подібне. Сенс всього твору в результаті цих численних змін виявився кардинально новим.
Сказати, що славісти образилися, - значить нічого не сказати. Книгу Сулейменова зустріли гробовим мовчанням. Її існування як би просто проігнорувати.
Але з того часу жодного нового перекладу «Слова», жодної серйозної роботи про нього більше не виходило. Тому що писати про нього, не беручи до уваги правок Сулейменова, тепер неможливо. А визнати їх нестерпно прикро.
