Історія про те, як Олжас Сулейменов зміг розшифрувати частину "Слова о полку Ігоревім"

ІСТОРІЯ
12 липня, 13:35
Олжас Омарович Сулейменов
Олжас Омарович Сулейменов

Не було у славістів улюбленішого заняття, ніж розшифровувати наше все - найголовнішу пам'ятку нашої писемності «Слово о полку Ігоревім».

Справа не тільки в тому, що «Слово» було написано дуже давно і мова з тих часів змінилася до невпізнаваності.

Річ у тім, що:

а) воно було написано взагалі без пробілів між словами, як тоді було заведено;

б) оригінал до нас не дійшов, а дійшов тільки «зіпсований телефон», тому що найдавніший запис пам'ятки, що є у нас на руках, - це копія XVIII століття з копії XVI століття.

І обидва копіїсти наляпали у своїх списках таку кількість помилок, що тепер «Слово» містить більше темних місць, ніж найнезрозуміліший кабалістичний трактат. І ось свої варіації розшифровок цих місць щорічно пропонували знамениті філологи, літературознавці, історики та письменники. Перекладів «Слова» налічується буквально сотні.

А потім прийшов Олжас Сулейменов. Цей казахський Чингісхан від філології влаштував славістам такий розгром на Калці, що вони не можуть відійти від потрясіння досі.

У своїй книзі «Аз і Я» Сулейменов розібрав більшість темних місць «Слова» - легко, невимушено та переконливо. Бувши тюркологом, фахівцем з тюркських мов, він без будь-яких проблем зрозумів «Слово» краще будь-якого славіста-русиста. Тому що, виявляється, цей твір написано на страшному російсько-слов'янсько-половецько-кипчакському жаргоні, тобто аж кишить тюркізмами, які автор вставляв в текст з тієї ж невимушеністю, з якою сьогоднішній менеджер каже про офшори, стартапи та інший Краудсорсинг.

З'ясувалася маса цікавих речей.

«Куры города Тьмутаракани», до яких «доскакаше» один з героїв, нарешті перестали кудкудакати. Ці пташки, які так бентежили перекладачів, виявилися звичайними стінами: «кура» - у тюрків «стіна».

«Дебри Кисани» з темних лісів, котрі оточували великий російський град Кісань, невідомо, правда, де він знаходився і куди потім подівся, перетворилися в «дебир Кисан» - «залізні кайдани».

«Тощие тулы», що ховали князя, перетворилися з зовсім вже фантасмагоричних «прохудившихся колчанов» в худих вдів, обряджавших князя в останню путь. Бо у тюрків «тула» - це «вдова».

«Птица горазда», над якою теж зламали голову багато перекладачів, переводячи її як «очень быструю птицу», стала «гораз», тобто тюркською - півнем.

І так далі й тому подібне. Сенс всього твору в результаті цих численних змін виявився кардинально новим.

Сказати, що славісти образилися, - значить нічого не сказати. Книгу Сулейменова зустріли гробовим мовчанням. Її існування як би просто проігнорувати.

Але з того часу жодного нового перекладу «Слова», жодної серйозної роботи про нього більше не виходило. Тому що писати про нього, не беручи до уваги правок Сулейменова, тепер неможливо. А визнати їх нестерпно прикро.

Читайте також:
У Лубенській публічній бібліотеці імені Володимира Малика відбувся І етап конкурсу "Найкращий читач Полтавщини".
23 липня, 14:00
Становлення добровольчого руху пострадянської доби.
30 червня, 14:22
Мер Києва видав ілюстровану книгу під назвою "Хто не чув, то побачить".
26.11.2020, 18:28
Видавництво «Vivat» видасть ще 15 тисяч примірників книги.
22.10.2020, 16:29
Очільник міністерства внутрішніх справ – єдиний урядовець, який утримався у своєму кріслі після приходу до влади команди Зеленського.
26.09.2020, 21:03
Полтавська облдержадміністрація відмовила "Останньому Бастіону" і видавництву "Zалізний Тато" у проведенні анонсованої презентації.
01.07.2020, 10:45