«Карибський синдром» навпаки
Захід запустив для Кремля черговий трилер. Новий строк царювання путіна буде останнім не тільки для бункерного діда, а й для РФ.
Брюссель та Вашинґтон раптово переосмислили своє ставлення до російської агресії: замість боятися вони вирішили залякувати, показуючи, що не дадуть Україні програти та готові нехтувати власними червоними лініями. Нарешті...
Євроатлантисти впроваджують новий алгоритм завершення війни в Україні. Бункерний дід путін «відчув кров», і не бачить сенсу у жодних перемовинах, тому партнери намагаються інсталювати йому усвідомлення:
Кампанія почалася тижнів зо два тому. Чимало політиків та аналітиків на Заході в унісон заговорили про те, що путіна слід поставити на місце, і цивілізований світ не дасть Україні програти.
Однотипні тези озвучували як політики найвищого калібру на кшталт німецького канцлера Олафа Шольца, так і експерти калібру екскомандувача американського угруповання в Європі сера Бена Годжеса.
Конкретика не забарилася — керівник британського МЗС Девід Кемерон заявив, що «Україна має право використовувати британську зброю на території РФ». Своєю чергою, президент Емманюель Макрон «не виключив» скерування військ в Україну, якщо «»росія прорве лінію фронту, а Київ звернеться з таким запитом».
Якщо Москва вирішила піти далі, ми у будь-якому разі повинні будемо поставити собі запитання про відряджання військ. Усе тому, що «РФ є силою регіональної дестабілізації» та «загрозою безпеці європейців».
Як бачимо, існує чітка стратегічна мета: московія не може перемогти в Україні... інакше безпеки в Європі не буде. Такий, цілком притомний, висновок зробив президент Макрон.
Демократи у США підтримали інформаційну естафету. Правда, військ поки до України не споряджають, але готові допомагати грішми стільки, скільки потрібно, бо інакше доведеться воювати американцям.
«Ми не можемо дозволити Україні впасти, інакше існує велика ймовірність того, що США доведеться втручатися у конфлікт — не просто нашими грішми, але й військовими», — заявив конґресмен Гакім Джеффріс.
Московити відреагували прогнозовано. Із Кремля імітують риторику часів «Карибської кризи» 1962 року, нібито розпочавши ядерні навчання із застосуванням тактичної ядерної зброї на північний схід від України.
Ворог «учитиметься» на території Південного військового округу, відповідального за окупацію Сходу України. Пропагандисти натякають, мовляв, атакуватимуть тактичною зброєю логістичні вузли, командно-штабну інфраструктуру, а також «шлюзи бункерної інфраструктури в Карпатах, де очікувано можуть розміщуватися F-16».
«Скерування західних військ на територію України призведе до прямого вступу їхніх країн у війну, на що нам доведеться відповідати. І, на жаль, не на території України», — експрезидент РФ і головний державний алкоголік мєдвєдєв.
Це важливо розуміти на випадок, якщо нова стратегія «змусити Кремль припинити війну» таки не спрацює. Підвищення градуса міжнародної напруги, очевидно, лише один зі сценаріїв тиску на кремль, причому він — багатовекторний.
Ось Макрон заявив про готовність ввести війська в разі провалу фронту, тоді як італійська газета La Repubblica називає інші приводи для введення західного контингенту в Україну. Наприклад, офіційний вступ у війну «бульбашів» лукашенки, чи навіть використання території Білорусі (що ймовірно у разі повторного наступу на Київ).
Водночас бункерному діду путіну приготували не лише батоги, але й пряники. Держави-учасниці G7 продумують гіпотетичний варіант обміну заморожених російських активів на відмову Кремля від захоплених українських територій, про що писала британська газета Financial Times.
Найкращим фіналом для цієї історії буде цитата від Бена Годжеса: «Перемога України можлива за умови чіткої позиції США і Європи, ефективного використання F-16 та ігнорування ядерних погроз Кремля, а інколи – і порад Вашингтона. Ми самі себе стримуємо».
Рубікон війни ми перейдемо тоді, коли США та Німеччина разом нарешті скажуть, що «в наших інтересах, щоб Україна перемогла росію». Тобто коли з'явиться визначена мета цієї кампанії — тоді рішення ухвалюватимуться набагато ефективніше і швидше.
Автор — Орест Сохар, військовий експерт і шеф-редактор «OBOZREVATEL»
