Коли нарешті покарають "Півня Полтавського" - Романка?
Роман Романко на прізвисько «Півень Полтавський» відомий тим, що допомагає кримінальним елементам «вирішувати» справи в суді, прокуратурі та міліції Полтавської області. «Останній Бастіон» публікував статтю, в якій здійснив розвідку, для чого нардепу Сергію Мураєву знадобився найвідоміший полтавський «рєшала».
Вашій увазі нариси "Незвичайні пригоди Півня Полтавського - Романа Романка":
http://h.ua/story/276660/
http://www.gpu.com.ua/content/«petukh-poltavskii»-...
http://gpu.com.ua/content/«petukh-poltavskii»-roma...
http://gpu.com.ua/content/«petukh-poltavskii»-roma...
До речі, злочинна біографія Романа «Півня Полтавського» Романко дуже багата.
Є такий вислів: «півень гамбурзький». Полтавського «рєшалу» Романа Романко називають «півнем полтавським». Він знає про це й погоджується зі своїм прізвиськом, але погоджується з однією умовою: походження цього прізвиська він тлумачить по-своєму ...
Романко новим знайомим часто розповідає, що у нього все «схоплено» в Полтавській області і в цьому є зерня правди, тому що міліцейським слідчим управлінням в цьому регіоні завідує його шурин, а з головою місцевого суду та його заступником він в найтепліших стосунках.
Взагалі-то Романко - колишній мєнт, до того ж двічі судимий. Але "потрібні" питання вирішує, послуговуючись при цьому своєю коронною фразою: "Ти ж знаєш, скільки мєнти зараз беруть!?".
Її він вимовляв кілька років тому, за часів президента Віктора Ющенка. Цією фразою він і зараз починає розмову зі своїми співбесідниками, які звертаються до нього, неважливо, чи це зустріч тет-а-тет, чи телефонна розмова по одному з трьох телефонів Романка.
«Мєнти», і все, що з ними пов'язано - коронний номер у виконанні Романа Романко. Цьому є кілька причин.
По-перше, Романко - сам колишній міліціянт. Деякий час він завзято служив на благо держави в Полтавському УБОЗі. Це вдень, так-би мовити, при світлі. А вночі, користуючись службовим прикриттям, крав з нафто- і газопроводів все, що по ним протікало.
У ті, благословенні для себе часи, під прикриттям боротьби з організованою злочинністю, Роман Романко заробляв дуже й дуже непогано: кожна така ніч приносила йому $ 50 - 70 тисяч! Але й цього йому здавалося замало! А може, Романко квапився хапнути ще більш ласий шматок і жадібність не давала йому спокою?
Один з його колишніх «партнерів» по розкраданню з трубопроводів, який, звісно, побажав анонімності, розповів таке:
- Уявіть собі, що за ніч ми заробили по 70 тисяч доларів! Не спали, роз'їхалися по домівках о 4 ранку! А вже за три години Романко стукає мені в двері будинку, мовляв, поїхали знову до труби, гроші закінчилися! .. Ось і згубила «мєнтовського фраєра» жадібність! .. Півень гамбурзький! - сплюнув гидливо співрозмовник.
«Мєтновскій фраєр» - це щось нове у вуличній термінології. Але жадібність Романа Романко неабияк зіпсувала йому життя! Через неї він був у перший раз засуджений і вигнаний з рядів доблесного УБОЗу.
Вигнання з правоохоронних органів не зупинило нашого полтавського «півника». Він продовжував присмоктуватися до трубопроводів і незабаром знову спалився на гарячому. Кажуть, що в одному з найближчих до Полтави райцентрів, у суді досі розглядається чергова справа про розкрадання Романом Романко нафтопродуктів. Доведенню цього судового заходу до логічного завершення всіляко заважає якесь «по-друге».
По-друге – це шурин Романа Романко, керівник слідства області на прізвище Балковий. Від імені Балкового, Романко бере зі злочинців і їхніх жертв гроші на «рішення» того чи того питання. За словами Романко, саме Балковий страхує його від усіх міліцейських неприємностей, зокрема, постачаючи його документами на приналежність до спецслужб.
По-третє, «рєшала» Романко підтримує зв'язок зі своїми колишніми колегами по УБОЗу, причому, підтримує вельми оригінальним способом. Ось як про це розповідає один з нинішніх співробітників Полтавського управління:
- Після звільнення Романко з УБОЗу багато співробітників, звісно, продовжували з ним спілкувалися. Але потроху Романко став використовувати колишніх колег у своїх цілях. Наприклад, запрошував увечері в ресторан повечеряти. Як годиться, з випивкою. За вечерею непомітно переводив розмову на обговорення особистості Плужника ...
Плужник у той час був начальником Полтавського УБОЗу.
- Звичайно, - продовжує мій співрозмовник, - будь підлеглий чимось та й незадоволений своїм керівником. Але виявилося, що Романко всі ці трапезні розмови записував на диктофон. А потім приходив до балакучого колишнього колеги й ставив умову: або ти працюєш на мене, або запис твоєї критики керівництва буде на столі у Плужника ...
У списку здобутків полтавського «рєшали» Романа Івановича Романко – висування на вищу посаду його шурина Балкового.
Але головним заробітком Півня було розкрадання газоконденсату. У липні 2007 року прес-служба УСБУ в Полтавській області опублікувала наступний прес-реліз:
«Поблизу села Карабазівка Зіньківського району, співробітники Управління СБУ в Полтавській області затримали злочинну групу, яка викрадала газоконденсат. Крадіжку злочинці здійснювали з об'єкту державного газопромислового управління "Полтавагазвидобування". Зробивши отвір в комунікації, учасники злочинної групи перекачували газоконденсат в цистерну автомобіля "Мерседес".
Співробітники обласного Управління СБУ Затримали викрадачів на "гарячому", коли ті вже встигли закачати близько 40 куб. м сировини.
Затримані виявилися мешканцями Полтавської області. Вирішується питання про порушення кримінальної справи. За обсягом – це найбільша крадіжка газоконденсатної сировини на Полтавщині за останні півроку. Крім того, в поточному році це вже третя організована злочинна група, що займалася таким видом «промислу», діяльність якої припинили співробітники СБУ в Полтавській області.
Слід відмітити, що виявленням і припиненням подібних злочинів Управління СБУ Полтавщини займається спільно з іншими правоохоронних органами області, зокрема, СБУ має тісну співпрацю з прокуратурою та УМВС. Також, допомогу в боротьбі з розкрадачами газового конденсату надає охоронна структура ТОВ «Альфа-щит».
«Чемпіонами» Полтавської області серед злодіїв-газокрадів виявився не хто інший, як Романко Роман Іванович з подільниками: безробітним Кандзюбою Олексієм Михайловичем та Дяченком Русланом Володимировичем, а також кочегаром Полтавської обласної психлікарні Пасічником Володимиром Олександровичем. Крім цієї трійці, у спільниках Романка виявилися ще й тракторист з шофером, чиї особи слідством не встановлені, а рецидивістом Романком цьому самому слідству не «здані».
Нестримна тяга колишнього міліціонера та міліцейського родича Романа Івановича до 185-ї статті Кримінального кодексу України одного разу прорвалася взаємною любов'ю. 31 жовтня 2006 він, нарешті, був засуджений за частиною 2 зазначеної статті, а також за 15-ою статтею Зіньківським районним судом Полтавської області до одного року позбавлення волі. Разом з ним в той самий день, тим же судом і згідно з тими ж, 15-ою і 185-ою статтями, був на два роки засуджено його подільник А. Кандзюба.
Для Романа Івановича це жовтневе побачення з коханою 185-ою статтею було вже третім. Уперше ж він по-справжньому познайомився з нею ще будучи співробітником Полтавського УБОЗу. У той час, прикриваючись міліцейськими погонами, він вперше відчув смак крадених з трубопроводів нафтопродуктів і… попався.
Його тодішній начальник, Павло Дмитрієв, щоб не псувати показників ввіреного йому підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю, звільнив Романа Романко без всяких для того кримінальних наслідків.
Відсутність цих самих наслідків і, головне, солідний куш від зіткнень з 185-ою статтею, спонукали Романа Івановича на нові досягнення. У підсумку, будучи засудженим на 1 рік й одночасно перебуваючи на волі, Романко в черговий раз безстрашно кидається в обійми рідної статті кримінального кодексу.
На початку червня 2007 року, Романко Роман Іванович уже засуджений на 1 рік, тим не менш, що був на волі, - сідає за кермо своєї «дев'ятки», забирає по дорозі А. Кандзюбу, Р. Дяченко і В .Пасічника і везе їх в околиці села Карабазівка, Зіньківського району Полтавської області. Саме туди, де пролягає промисловий трубопровід, по якому перекачуються нафтопродукти.
Пасічник, Кандзюба і Дяченко - слухняні наказам Романа Івановича - по черзі копають лопатою траншею до трубопроводу. А докопавшись, роблять у тимчасово несправну трубу так звану «врізку».
Роман Іванович був поінформований, що тоді трубопровід не працював, тому й міг віддавати підлеглим впевнені команди.
Потім підручні Романко під'єднують до «врізки» гідравлічний шланг високого тиску і прокладають його у вириту траншею через старе русло річки Ворскла, а це всього лише якихось 32 метри! Потім, з'єднавши шланг із кульовим краном, маскують останній в землі, та очікують подальших розпоряджень від свого досвідченого в таких справах керівника. Роман Іванович терпляче чекає надходження інформації від своєї довіреної особи про те, коли ж по трубопроводу буде прокачка нафтопродуктів. Інформатор нарешті повідомляє, що газовий конденсат бажано красти в ніч з 3 на 4 липня 2007 року.
Романко починає активно готуватися. У його старого знайомого, Миколи Кияшко, є бензовоз, автомобіль «Мерседес-Бенц» із причепом, ємністю трохи більше 37 кубічних метрів.
Бензовоз стоїть на автостоянці, а сам Кияшко не в місті. Але це Романа Івановича не зупиняє. 1 липня 2007 він підписує з дружиною Кияшко договір оренди бензовоза, знаходить і вмовляє водія, який згодом поїде за кермом «Мерседеса».
Водій повідомляє організатору і натхненнику Роману Івановичу, що бензовоз не може пересуватися своїм ходом. Тоді ініціативний Романко бере в оренду у того ж Кияшко трактор «Кіровець», укупі з водієм.
Увечері 3 липня 2007 року, охорона безперешкодно випускає буксируваний «Кіровцем» «Мерседес». Обидва водії покірно їдуть за вказаною Романом Івановичем маршрутом. Кінцева мета - закопаний у землі кульовий кран. Їх супроводжує «дев'ятка», за кермом якої по-хазяйськи сидить Романко, а в якості пасажирів - все ті ж траншеєкопачі Пасічник, Кандзюба і Дяченко.
Роман Іванович знову бере керування процесом у свої руки. Він наказує обом водіям відійти від машин. Себе і Володимира Пасічника призначає спостерігачами за прилеглою до крана територією. Досвідчений Кандзюба вставив шланг в одну з ємностей і відкрив кран.
Процес несанкціонованого відбору газового конденсату пішов.
Ось тут-то і нагрянули працівники СБУ, які й затримали злочинний квартет. Чи то Роман Іванович проявив непрофесіоналізм під час спостереження, чи то спеціально заслані водії, що зникли перед появою СБУшників, «навели» останніх на своїх роботодавців, чи то сам рецидивіст Романко «настукав» за переконливим проханням «старших товаришів» на своїх підлеглих - нині сказати важко. У результаті, четвірка знову опинилася на лаві підсудних.
Як і личить справжньому мєнту-рецидивісту, Романко Роман Іванович вину свою не визнав і власну участь у крадіжці газового конденсату категорично заперечував.
Дивлячись на свого начальника, уперто цієї ж версії тримався і Володимир Пасічник.
Олексій Кандзюба і Руслан Дяченко провину свою визнали частково. Тим не менше, весь квартет правоохоронці в 2010-му закрили в СІЗО.
У СІЗО Романа Івановича Романко, на відміну від його подільників, помістили в особливу, «ментовську» камеру. Разом з ним суду очікували ще троє колишніх полтавських ППСників.
На правах рецидивіста, Романко очолив керівництво камерою. Днями Роман Іванович хвалився сусідам своїми зв'язками в суддівському і міліцейському керівництві області та країни. Він розповідав, як улітку організував в угіддях свого партнера, Григорія Михайловича Верещаки, полювання тодішньому служителю Феміди Судової палати у цивільних справах ВСУ Василю Косенко, «Адже ж полювання було заборонено!», - пишався Романко собою.
Роман Іванович переконував своїх слухачів у тому, що яке б рішення не ухвалив Зіньківський районний суд, він подасть апеляцію, яку неодмінно виграє, тому що нинішній голова Полтавського апеляційного суду, Олександр Касмінін, власноруч смажив шашлики для Романа Івановича. «А я годував Касмініна з рук цим же шашликом!», - заливав Романко сусідам по камері.
Невдовзі після арешту, Ромнаку прийшла посилочка зі свободи. За однією версією, її організували недоброзичливці Романа Івановича. За іншою версією, більш правдивою, посилку передав відданий (у сенсі, неодноразово відданий Роману Івановичу) друг і соратник Григорій Верещака. Нібито, для надання поваги Роману Романко, він спеціально поїхав за оригінальним подарунком до Києва, де оббіг безліч спеціалізованих магазинів і кіосків, поки не вибрав найбільший і найсучасніший екземпляр.
Подарунок цей був - фаллоімітатор.
Роман Іванович подарунок оцінив настільки, що перестав ходити на прогулянки, побоюючись, що співкамерники поцуплять цю незвичайну річ. ППСники відразу ж стали насторожено ставитися до свого старшого товариша.
«Це все через заздрощі!», - оцінив зміну в настрої співкамерників Романко. Його висновок підтвердився, коли один з його колишніх захоплених слухачів, кивнувши оком на дорогий подарунок, запитав: «А твої Косенко і Касмінін - теж?! ..»
«А як же!», - гордо відповів Романко. У відповідь заздрісник чомусь непристойно, навіть для СІЗО, вилаявся.
Суд відбувся 10 жовтня 2010 року.
Романко Романа Івановича визнали винним і призначили йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. Але, враховуючи пункт «Закону України» «Про амністію» від 28 липня 2011 року, суд звільнив мєнта-рецидивіста від відбуття покарання, замінивши його на утримання під вартою з підпискою про невиїзд.
Аналогічне покарання отримав і А. Кандзюба, який, на підставі статті 75 КК України, був одразу звільнений від відбування покарання з випробувальним терміном на 1 рік. І теж - під підписку про невиїзд. Напевно, суддя С. Должко об'єктивно врахував той факт, що 28 квітня 2010 Олексій Михайлович був засуджений Гадяцьким районним судом Полтавської за статтею 185, частиною 3 КК України, але тут же був звільнений за амністією.
В. Пасічник і Р. Дяченко були також звільнені на підставі статті 75-й КК України, з випробувальним строком на 1 рік і з підпискою про невиїзд.
Від такого безпрецедентного рішення судді Зіньківського районного суду С. Р. Должко ахнули навіть бувалі юристи. По Полтаві поповзли чутки про те, що цей самий суддя отримав якусь круглу суму у вигляді подяки від Романко і його спільників. Звичайно, про підкупність цього чесного судді могли думати лише затяті вороги, як його, так і особисто Романа Івановича.
Чутки обростали новою інформацією, що нібито Роману Івановичу у всьому безоплатно сприяє суддя Жовтневого районного суду Полтави Валерій Бурбак та суддя Полтавського районного суду Віктор Нечволод. А ще, що Роман Романко розгулює по країні з міліцейським посвідченням і пістолетом «Макарова».
До речі, як кажуть місцеві аналітики, «Півень Полтавський» Роман Романко «відсмоктав» нафтопродуктів приблизно на $ 2 мільйони, які він благополучно перевів у закордонний банк, імовірно - до Німеччини.
Ми простежили зв'язок Романка й колишнього прокурора Полтавської області Стрелюка. Колишній головний прокурор Стрелюк дуже добре нажився, викрадаючи державний газоконденсат. Звісно, він працював не сам.
"Останній Бастіон" має достовірну інсайдерську інформацію: на зустрічі на околиці міста були спіймані на гарячому Роман Романко, перевертень у погонах, який уже тричі був засуджений за крадіжку газоконденсату, але припиняти красти не збирається та "смотрящий" від певних структур Мигалка. Перший був на своєму Форді з держномерами 8040, а «шістка» Мигалка приїхав на службовому міліцейському авто ВАЗ 2109 зеленого кольору.
Чому зустріч-нарада відбувалася на околиці міста? Щоби приєднатися до труби з газоконденсатом, Стрелюку й поплічникам треба кинути свою «підсосну» трубу, маршрут якої лежить через кар’єр – усе просто. Як саме й де кинути й вирішували ставленики й співвикрадачі газоконденсату - «Півень Полтавський» Романко та бехівський Мигалка.
