Леґіонери українського націоналізму

Сторінки української історії здавна прикрашають визначні дати. До такої сміливо можна віднести й 12 листопада 1925 року.

Того дня у Празі студенти-еміґранти з колишньої Української Народної Республіки, натхненні ідеями Миколи Міхновського та В'ячеслава Липинського, створили Леґію Українських Націоналістів (далі ЛУН – прим. ред.). Із-поміж учасників І-го з'їзду були відомі особистості; зокрема, Микола Сціборський (тривалий час очолював ЛУН – прим. ред.), Євген Маланюк і Леонід Мосендз.

Усі вони згодом закладуть підґрунтя для всього українського націоналістичного руху на еміґрації. Членство ЛУН зуміє поєднати ідеолоґічну стратеґію того ж таки Міхновського з практичною тактикою Української Військової Орґанізації полковника Євгена Коновальця.

Головною метою ЛУН було не тільки визволення Української Нації з-під гніту сусідніх держав (СССР, Польща, Румунія), але відновлення суверенної Соборної Української Держави. Її природні кордони Сціборський із побратимами обмежували Попрадом на заході та Лівим берегом Тереку на сході.

Члени ЛУН, попри своє фронтове минуле, не могли відкрито займатися військовою справою. Виною тому – тодішня політика чехословацького уряду, який зводив нанівець будь-які мілітарні рухи, особливо серед національних меншин і еміґрантів.

Відтак Сціборський із побратимами зосередилися на духовній боротьбі. Хоча вишколи для учасників ЛУН продовжували здійснюватися на реґулярній основі, але в умовах секретності.

Маючи доступ до освітніх закладів української еміґрації, як-от, приміром, Українська Господарська Академія, вони займалися націоналістичною пропаґандою та аґітацією для залучення нових членів. Ці, без зайвого пафосу, леґіонери українства міжвоєнного періоду були першими, хто почав системно вживати визначення "націоналістичний" і вітатися вигуком «Слава Україні!». 

Упродовж 1927-1931 років ЛУН здійснювало видання місячника "Державна Нація". Характерною особливістю орґанізації було розгортання цілої мережі власних осередків на всьому обширі Європи – керівництво ЛУН налагоджувало зв'язки з українцями Франції, Німеччини, Австрії, Юґославії, Туреччини, ба навіть Канади, з-поміж яких ширилася відповідна література.

На думку дослідників Зиновія Книша і Юрія Артюшенка ідейна кузня ЛУН викристалізувала надійний фундамент для Орґанізації Українських Націоналістів під проводом полковника Коновальця:

• по-перше, нація, а не класи є творцем історії;
• по-друге, боротьба за Українську Соборну Самостійну Державу є необхідністю, котра потребує всіх частин солідарної нації;
• по-третє, диктатура будь-якої однієї партії не припустима.

Виклики міжвоєнного періоду спонукали ЛУН до об'єднання 1929 року з іншими побратимськими організаціями (УВО, СУНМ) заради спільної мети – визволення України. Відомо, що при творенні єдиної ОУН із 28 делеґатів-засновників, 12 були представниками ЛУН.

Своєю чергою, "Останній Бастіон" нагадує читачам, що днями в Україні відбулася чергова річниця першої перемоги українців над більшовиками.