Муссоліні та українське питання

Опінії
06.08.2021, 21:22
Муссоліні та українське питання
Фото: Alpha59

Постать Муссоліні – одна з найбільш контроверсійних серед історичних фігур XX століття.

Видавець, політв'язень, публіцист, речник НВР "Правий сектор"

Попри суперечливі підсумки епохи його правління, Беніто судилося стати головним обличчям італійського фашизму. Ця ідеологія та громадсько-політичний рух постали на теренах Європейського континенту у буремний міжвоєнний період.

Драматичні наслідки Першої світової війни та дегуманізація колективної свідомості сформувала зручний історичний ґрунт, на якому було запроваджено моду на тоталітарні режими. Разом із тим, низку європейських країн лихоманять повоєнні революційні пертурбації та заколоти комбатантів з реваншистськими настроями.

Рік 1922-й ознаменувався великим походом сквадристів на Рим. Його наслідком став прихід нової політичної сили до влади, на чолі з її лідером, Беніто Муссоліні. Після остаточного зосередження владного керма в руках лідера фашистів розробляється і запроваджується проєкт індустріалізації та модернізації Італії.

Попри епізодичні провали цього плану дій, новаторські кроки Муссоліні здобувають позитивну оцінку сучасників.

Паралельно з цим, органи державної пропаганди формують довкола лідера апгрейтованої Італії образ батька нації. У змісті державних документів та на шпальтах офіційної преси його іменують дуче.

Аналіз та критика політичної доби італійського фашизму у наші дні набули втілення у тисячах монографій, наукових публікаціях та дослідженнях. Точність аналітичної фокусації на деталях політичної ери Duce сягнули критичного максимуму.

Проте левова більшість цих матеріалів не надає, бодай поверхневого розуміння того, як Муссоліні ставився до "українського питання". Відтак, нам на допомогу у цій ситуації приходять нечисельні українські джерела прижиттєвого періоду італійського диктатора; найбільш помітні спроби відрефлексувати соціальний експеримент фашизму пов’язані з іменами Михайла Островерхи та Святослава Боярича.

Дуче має виступ перед жителями Риму (середина 1920-х)
Дуче має виступ перед жителями Риму (середина 1920-х)

Про постать останнього, на жаль, не збереглося чіткої та вичерпної інформації, але достеменно відомо, що книга його авторства "Муссоліні. Вождь фашистівської Італії" вийшла у Львові, за кілька місяців до початку Другої світової війни. Вже з приходом совєцьких окупантів на Західну Україну, брошури Боярича потрапляють у вогнища сталінської політичної інквізиції.

Довкола постаті Михайла Островерхи склалася інакша ситуація. До наших днів дійшов досить переконливий пласт творчого доробку визначного письменника, перекладача, мистецтвознавця та військовика, що походив з міста Бучач. На території Тернопільської області у наші дні функціонує музей Островерхи.

Достеменно відомо, що окрім інтелектуальної творчості він був активним учасником 1-х і 2-х Національно-визвольних змагань XX століття. Свій бойовий шлях він розпочав у лавах Леґіону УСС, пройшов через УГА і Дієву Армію УНР, та завершив його в історичному відділі військової управи дивізії "Галичина".

Книга-збудник інтелектуального дискомфорту, в якій зібрані праці М. Островерхи та С. Боярича про постать Дуче видана
Книга-збудник інтелектуального дискомфорту, в якій зібрані праці М. Островерхи та С. Боярича про постать Дуче, видана "Zалізним Татом"

Особливої ваги в біографії Островерхи додає факт його приналежності до інтелектуального середовища Дмитра Донцова, (теоретика інтегрального націоналізму), яке на підпольській Україні, у 1930-х років. отримало назву гурток "Вісниківців" (похідне від назви журналу "Вісник"). Наведена деталь біографії дає пояснення природі походження інтересу до політичної ситуації в Італії та постаті її одноосібного керманича.

Наявність польського паспорта надала можливість Михайлу Островерсі відвідувати Італію. Досвід його неодноразового перебування на Апеннінах обертається текстуальною конверсією у книжці "Муссоліні. Людина і чин", де у підкреслено схвальному світлі та інтонації панегірика постає постать вождя Римської імперії XX століття. У ній відкриваються нові грані сприйняття особи Duce очима українського публіциста.

Відомо, що еміґраційна інтелігенція 1930-х років мала стриманий сентимент до постаті Муссоліні. Щоправда, пізніше, у повоєнний період подібні факти були піддані замовчуванню. Своєї симпатії до фашистського режиму не приховували колишній голова дипломатичної місії УНР у Римі Євген Онацький та теоретик українського націоналізму Микола Сціборський.

Спроби апології політичного феномену Duce не полишав, згаданий вище Дмитро Донцов. Євген Маланюк у пропорціях поетичної образності виражає свій захват цією постаттю.

Прапор новочасної визвольної боротьби українців – Степан Бандера – виявився хоч і опосередковано, проте все ж причетним до родинних зв’язків сімейства Муссоліні. Достеменно відомо, що Олександр Бандера, навчаючись в Італії, захистив докторську з економіки та одружився з сестрою міністра закордонних справ Італії, який перебував у шлюбі зі старшою донькою Duce, Еддою.

Факт проведення у 1939 році ІІ-го Великого Збору ОУН в стінах колишньої української амбасади у Римі є неспростовним свідченням лояльності панівного режиму до боротьби українців за свою державну самостійність. У добу сходження на політичний олімп Муссоліні судилося стати головним редактором першого пропагандистського органу фашистів "Il popolo d'Italia". Шпальти цього періодичного видання виразно рясніли проукраїнською риторикою та осудом російських імперіалістів.

Коли Островерха відвідував Італію у 1930-х років він мав нагоду опрацювати чималий пласт тогочасної періодики у тамтешніх бібліотеках. Відтак у його книзі з'являються чіткі судження Муссоліні, які ілюструють його прихильне ставлення до ідеї української державності.

Ось як "Il popolo d'Italia" реагує на здобуття Києва силами генерала Крауса та УНР, у серпні 1919-го року: «Епічна подія. Не було народу, який бився б із більшою вірою за свою волю. Не було народу, щоби у таких жахливих умовах, так боровся за своє право життя, за свою незалежність. Загрожений ненаситністю інших народів, збаламучений панрусизмом, без зброї, без засобів, самітний, під недовірливим поглядом усієї Європи, український народ визволяє свої землі від більшовицької зарази й відбирає свою столицю. Вільні народи зворушені могутністю цих боїв, хоч їх уряди удають, мов не бачать змагань цього народу. Українці не лише боронять себе, а й цілу Європу».

Годі відшукати більш красномовного і пророчого вираження історичної місії українців у герці буремного тогочасся!

Матеріали іншого випуску цитованої газети відкривають нам погляд молодого італійського політика на імперські сили ВСЮР ("Вооруженные силы Юга России") під командуванням генерала-українофоба Антона Денікіна: «…Панрусизм зробив великий злочин. Москалі – це чужинці для України. А окупація Києва в імені Великої Росії (захват української столиці силами ВСЮР у серпні 1919-го року – прим. Д.С.) – це гидкий замах на волю народів».

Коли посол від Тимчасового уряду у Франції, В.А. Маклаков звернувся до уряду країни-переможця з проханням підтримати сили білогвардійців, "Il popolo d'Italia" (від 30.ХІ.1919) опублікувала на своїх шпальтах наступний коментар:

«Твердження Маклакова про недомагання армії Петлюри є фальшиві. Його ж жадання божевільні. Допомогу реакціонерові Денікіну, який на всі національні права дивиться царськими очима – це ганьба. Якщо Антанта не полишить співпрацю з Денікіним і Колчаком та не допоможе державам, котрі повстали на колишніх царських землях, вона ніколи не розв’яже російської проблеми. А якщо і розв’яже, то негідним способом».

Наведені уривки публікацій недвозначно свідчать про те, що Муссоліні співчував визвольній боротьбі українського табору. Вочевидь, ключову роль у цьому питанні відіграла колективна історична пам'ять італійців, котрі також змушені були протистояти натиску сусідніх імперій та виборювати окремі ділянки своєї території силою збройного натиску.

Прикметно, що наскрізною нотою в матеріалах "Il popolo d'Italia" є вбачання з боку Росії загрози для усієї Європи. Тож роль України у процесі стримування канібалістичної політики кремля є ключовою; відтак і західноєвропейський світ повинен, згідно виснувань головреда газети категорично підтримувати постання суверенної України.

Як не дивно, але саме у цьому смисловому наголосі сьогодні досить легко завважити обриси великого геополітичного пророцтва. І попри осуди й таврування політичного генія Муссоліні, його симпатія до України та макрополітична прозорливість лишаються неспростовним фактом.

ІНШІ ОПІНІЇ
Читайте також:
Війна
Чеченець Іса Мунаєв — нескорений борець із московією, що загинув за вільну Україну
01 лютого, 15:05
Світ
21 січня 2022 р. пішов із життя Тіт Нат Хан — відомий дзен-буддистський наставник із В'єтнаму
22 січня, 13:18
Історія
Івана Дзюба, Надія Світлична та Михайлина Коцюбинська опинилися в епіцентрі репресій у 1972 році.
15 січня, 16:25
Історія
109 років тому народився останній головнокомандувач УПА
11 січня, 19:15
Історія
Завдяки Симоненку та іншим “шістдесятникам” було відкрито місця таємних масових поховань у хащах Биківнянського лісу.
08 січня, 21:45
Опінії
Письменник Микола Сенчило згадує товариша по службі і наставника у творчості
06 січня, 18:20