Леся Українка: письменниця, шляхтичка, лицар духу, борець та інтелектуал

До річниці від Дня народження величної українки. Її творчість сповнена національним духом, мудрості та любові до життя і рідного краю.

Невже на всі великі події,
На все у вас одна відповідь є –
Мовчання, сльози та дитячі мрії?
Більш ні на що вам сили не стає?

Леся Українка.

25 лютого 1871 року в Новоград-Волинському (Звягелі) в українській шляхетській родині народилася Лариса Косач, яка увійшла в історію під псевдонімом Леся Українка. Саме вона стала однією з центральних постатей української культури та піднесла її до європейського рівня.

ЇЇ батько – юрист Петро Косач походив із давнього шляхетсько-козацького роду та обіймав високі чиновницькі посади в російській імперії. Він був статським радником. У 1899 році він отримував близько 2 500 рублів на місяць – величезні кошти на той час.

Матір Лесі Українки – відома письменниця Олена Пчілка – походила із дрібної козацької шляхти та була дуже впливовою серед української інтелігенції. Її брат – політичний діяч Михайло Драгоманов – був для Лесі Українки провідником в європейський інтелектуальний світ.

Рік, який вона провела в його домі у Софії, – був одним із найкращих у її житті. У родини Косачів були маєтки у Волинській, Чернігівській та Полтавській губерніях та будинок у Києві.

Саме Петро Косач спонсорував перші збірки віршів своєї доньки. Але через російську цензуру до 1904 року вони видавалися лише в Австрійській імперії – на Галичині.

Між іншим, її родина була одна з чотирьох заможних українських родин того часу, які говорили українською і щедро фінансували український просвітницький рух.

Дитячі роки минули у с. Колодязному (тепер Ковельського р-ну Волинської обл.). Через хворобу (туберкульоз кісток) навчалася вдома, у приватних вчителів.

Стан здоров'я змушував її подовгу лікуватися – в Криму, Грузії, Італії, Єгипті. Втім змогла здобути різнобічну (переважно історико-філологічну) освіту.

Достеменно відомо, що Леся досконало володіла багатьма іноземними мовами (російською, французькою, німецькою, англійською, італійською, грецькою, латинською, польською, білоруською).

Згодом здійснила чимало майстерних перекладів Г. Гейне, В. Гюго, Дж. Байрона, А. Міцкевича, Гомера та ін. В 1890 році написала (для сестри) підручник «Стародавня історія східних народів» (виданий лише 1918 в часи УНР). 
 
Відомо, що Леся Українка підтримувала дружні творчі стосунки з О. Кобилянською, І. Франком, А. Кримським, В. Гнатюком, М. Павликом, О. Маковеєм, Л. Старицькою-Черняхівською, М. Грушевським. 

Леся Українка з Ольгою Кобилянською.

Дебютувала Леся в літературі як поет-лірик 1884 у Львівському журналі «Зоря», де під псевдонімом Леся Українка були опубліковані вірші «Конвалія» та ін.

За її життя вийшли поетичні збірки «На крилах пісень» (1883), «Думи і мрії» (1889), «Відгуки» (1902). 

Найповніше виявила себе в драматургії (створила понад двадцять драм). Перший драматичний твір – психологічна драма «Блакитна троянда» (1896). Л. Українка – автор драматичних поем і соціально-філософських драм: «Одержива» (1901), «Осіння казка» (1905), «В катакомбах» (1905), «Касандра» (1907), «У пущі» (1897-1909), «Бояриня» (1910), «Адвокат Мартіан» (1911), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Оргія» (1913), «На полі крові» (1910). 

Звертаючись до образів і сюжетів, взятих із світової літератури, історії, міфології, розглядала соціально-політичні та морально-етичні проблеми, які хвилювали тогочасне українське суспільство. 

Вершиною творчості поетеси вважається драма «Лісова пісня», яка утверджує людську мрію, високе почуття, перемогу краси життя над бездуховністю, життя над смертю.

Активно друкувалася в періодиці («Літературно-науковий вісник», «Нова громада», «Народ», «Дзвін», «Рідний край», «Киевская старина» та ін.). 

Спільно з галицьким етнографом і композитором Філаретом Колессом та її чоловіком Климентом Квіткою була організатором фольклорної експедиції для запису на фонограф героїчного епосу українських кобзарів (1908).

Саме письменниця анонімно пожертвувала 300 рублів (величезні кошти на той час) і попросила друга Філарета записати кобзарів на фонограф. 

Це був один із перших винайдених способів звукозапису. Так вдалося зберегти голоси легендарних українських кобзарів.

Існує навіть запис, на якому наймовірніше співає Леся Українка. Його зробив Климент Квітка.

Вона цікавилась тогочасним українським та європейським літературним процесом, написала літературно-критичні й філософсько-публіцистичні статті. Зокрема: «Малоросійські письменники на Буковині», «Два напрями в новітній італійській літературі», «Замітки про новітню польську літературу», «Новітня суспільна драма», «Утопія в белетристиці» та ін. 

Леся Українка ‒ історія без міфів.

Просунуту європейську інтелектуалку, яка знала до 10 мов, читала іноземні дисертації, вивчала в оригіналі давні літературні пам’ятки та відкидала культурну «місію» Росії, в радянський час перетворили на «друга пролетарів».

Але ж її Драма «Бояриня», в якій напряму йдеться про українсько-російські стосунки й, зокрема, прагнення українців до національної волі, у радянський час довго була забороненою.

Такою її зображали совєцькі лизоблюди.

Що вона не була босоногою письменницею як її зображали совєтські митці, свідчить хоча б те, що перебуваючи, наприклад, у Берліні Леся Українка скуповувалася у модних бутіках одягу. 

До слова, вона в Німеччині відвідувала там і вистави популярного тоді драматурга Гауптмана та перетворила свою лікарняну палату на бібліотеку, скупивши безліч літературних новинок. 

У 1930-х роках, коли Лесю Українку більшовики вперто називали другом робітників і ставили їй пам’ятники, її чоловік сидів у ГУЛАГу, наймолодша сестра Ізидора Косач рубала ліс в ОНЕГЛАГу, а близька подруга Людмила Старицька-Черняхівська загинула в телячому вагоні по дорозі. 

Повертаючись до постаті нашої героїні слід зауважити, що попри хвороби Леся була виразником життєствердного, героїчного, патріотичного напрямку в українській літературі, є глибоко-національною поетесою, котра накреслила візію розвитку української нації і здобуття нею незалежності через боротьбу.

Похована Леся у Києві на Байковому цвинтарі. А труну з її прахом несли на руках жінки.

Сьогодні ж з бігом років можна стверджувати: Вона була культурним діячем талант якої сягає далеко за межі України.

Не дивно, що в цей день її цитують як українці, так і, зокрема, посли іноземних держав.