Ліна Костенко: «…А смушки скинь, навіщо камуфляж? Ти краще вий. А я собі помовчу»
Коли дилетант береться стріляти, у кращому випадку він прострелить собі ногу, у гіршому – око сусідові.
Коли ж він хапається за віжки, у кращому разі перекине віз, у гіршому – доведеться коня пристрелити...
А якщо самозакоханий неук замахується на державне кермо? Ногою, оком, возом і конем не обійдеться ні в кращому, ні в гіршому випадках.
Очевидні ж речі. Сто разів повторені. А ні, сердобольні оптимісти з бабуїнською настирливістю продовжують шукати неіснуючі у блазня чесноти, радіють найменшому прояву елементарних людських функцій, мовляв, дивіться, як швидко і правильно трансформується недолугість на Вашингтона.
Тут тобі й стратегічне мислення прорізалося: почав вимовляти слово «ерфе», нехай з паузами, заїкаючись, запускаючи очі під лоба, вужем звиваючись, але ж! А хіба не показове те, що вже місяців зо два ховає від людей жагучу мрію втопитися в очах путіна?
Дивіться, глибокі патріотичні почуття беруть верх над попередніми, авжеж поспішними висновками про неньку-проститутку. Ви ж помітили пекучу національну сльозу на щоці далеко вже не лоха на останньому параді?
Ми свідомі того, що наш індукційно-дедуктивний багаж аматора не можна порівнювати з харизмою містичного прогнозиста Камельчука чи блискучими аналітичними даними парламентської слідчої Марії Безуглої, котру слуги свідомо кинули під траки наростаючої державної ганьби з вагнергейтом. Таку непохитну і робочу сосну фактами не зламаєш!
І все ж посміємо натякнути, що і раптовий напад патріотизму, і мало не антирязанська риторика, і навіть бутафорська Кримська платформа Зе сталися винятково через запах смаленого, який все щільніше огортає офісний єрмаковий переховок.
Що би не наснилося пані Безуглій під диктовку Єрмака, і як би довго не тягав кота за хвіст Грозєв із "Bellingcat" – шило в мішку не втаїться.
