Лінкор «Полтава» — гордість Балтійського флоту
Бойовий корабель із непростою долею.
Лінкор «Полтава» був четвертим і останнім кораблем типу «Севастополь» на Балтійському флоті, а отже, й найсучаснішим. Свою назву лінкор одержав не випадково: закладено його в рік святкування 200-річчя Полтавської битви (1909).
Як «Полтава» потопила... «Варяг»
З усіх кораблів цієї серії — «Севастополь», «Петропавловськ» і «Гангут» — найбільше не пощастило саме «Полтаві». До початку Першої світової — 28 липня 1914 року — корабель ще проходив випробування. Лише у грудні того року він став на службу в Гельсінґфорсі (нині Гельсінкі), де базувалася перша бригада Балтфлоту.
У бойових діях узяти участь «Полтаві» не довелося. На її рахунку лише одне потоплене судно. Зате яке — «Варяг»! Утім, це був лише тезка легендарного крейсера — скромний буксир, якому випало нещастя буксирувати «Полтаву» до Гельсінґфорського причалу взимку 1917-го.
На буксирі забули вчасно віддати кінці, а лінкор дав у цей час задній хід і смикнув «Варяга»... Буксир перекинувся — і тільки його й бачили. Екіпаж врятувати не вдалося. Містика: на капітанському містку «Полтави» в цей час стояв чоловік, який колись служив на легендарному крейсері «Варяг» — капітан І рангу С. Зарубаєв.
Після пострілу «Аврори»
Жовтнева революція застала «Полтаву» в Гельсінґфорсі. Екіпаж перейшов на бік нової влади, а весною 1918 року лінкор повернувся до Кронштадта. Унаслідок революційних подій впала дисципліна: 24 листопада 1919 року через недогляд вахтових у носовому котельному відділенні виникла пожежа, яку ледь змогли загасити за 15 годин! Пошкодження були такі серйозні, що відновити корабель в умовах розрухи було неможливо.
Деякий час «Полтаву» використовували як джерело поповнення запчастин для інших кораблів. Дещо перепродували й самі матроси. До речі, перші заворушення під час Кронштадтського заколоту взимку 1921 року виникли саме на «Полтаві». Хоча подальшої участі в цих подіях сам лінкор не брав через свою «небоєздатність».
У 1920-х роках була ідея перебудови лінкора на авіаносець, який зможе брати на борт до 50 літаків. Цим проєктом нібито цікавився Сталін. Але далі проєкту справа не пішла. У 1925 році «Полтаву» вирішили відновити як лінкор. Перейменували корабель на «Фрунзе».
Та дуже скоро виділені кошти закінчилися, а роботам кінця не видно було. Комісія визнала, що за найближчі два роки відновити лінкор неможливо. Аж у лютому 1928-го виділили кошти не продовження реконструкції. А наприкінці року проєкт знову «заморозили». 9 липня 1939 року Військова рада ВМФ визнала відновлення «Фрунзе» недоцільним і його таки вирішили «пустити» на запчастини.
Він таки захищав Ленінград
Початок війни колишня «Полтава» зустріла у Вугільній гавані Ленінградського порту, де ніс корабля уже частково було розібрано. Але виникла загроза блокади й з’явилася ідея затопити судно на підходах до міста, щоб перегородити шлях німецьким кораблям. Та під час буксирування Морським каналом корпус затонув. Над водою залишилася лише носова частина верхньої палуби. Моряки влаштували на ній артилерійський коригувальний пост та імпровізовану базу для легких катерів. Підняли корпус корабля лише 31 травня 1944 року. Після цього його здали в утиль і через два роки розібрали.
Головну башту лінкора «Полтава», можливо, бачив хтось із наших читачів, тільки не знав, що вона «полтавська». Башта ця стоїть в Севастополі — її використано для модернізації зруйнованої під час війни 30-ї батареї. Останній постріл із головного калібру пролунав тут ще 1958 року, бо в сусідньому селищі Любимівка після кожного залпу вилітали шибки! Батарея нині значиться за ЧФ Росії.
Гірка доля офіцерів
Чимало офіцерів із «Полтави» прославилися на флоті. Доля багатьох стала трагічною. Варто згадати лише двох — Сергія Зарубаєва та Олексія Щастного. Коли перший у 1914 році прийняв командування «Полтавою», Щастний служив там старшим офіцером. А через рік і сам піднявся на капітанський місток іншого лінкора — «Петропавловськ». Його цінував адмірал Колчак, але після революції їхні шляхи розійшлися.
Щастний перейшов на бік радянської влади та саме він весною 1918-го врятував Балтійський флот, що базувався в Гельсінґфорсі. Тут його мали заблокувати німці. Щастний організував блискучу операцію, яку охрестили «льодовим походом». Шлях каравану із понад 200 кораблів, пробивали криголами. Уся ця армада (серед них і «Полтава» та ще 5 лінкорів, 5 крейсерів, 54 ескадрені міноносці, 15 сторожових суден, 25 буксирів і навіть 12 підводних човнів) без втрат дісталася до Кронштадта.
Та вже через місяць командувача флоту — першого «червоного адмірала» Олексія Щастного — заарештують просто в кабінеті Лева Троцького і розстріляють як «ворога народу». Його місце посяде С. Зарубаєв. І він буде розстріляний — після придушення Кронштадтського заколоту. Драматична й доля барона Александера фон Зальца, що теж служив на «Полтаві». Він перейшов до білих, дослужився до адмірала, командував ВМС Естонської республіки (1925—1932). Після 1940 року емігрував до Німеччини, де з початком війни в чині контрадмірал призваний на службу. Призначення не одержав. Перебував «у резерві», а після капітуляції Німеччини помер у Бутирській тюрмі в Москві.
Ще один «полтавець» Іван Лудрі служив на лінкорі старшиною. Після революції був комендантом Кронштадта, комісаром Онезької військової флотилії, начальником Морських Сил Каспійського моря, комендантом гарнізону Севастополя, начальником штабу Морських Сил Чорного моря. 1932 року призначений заступником начальника ВМС Червоної Армії, став флагманом флоту І рангу (адмірал). А 1937-го заарештований у «справі Тухачевського» і розстріляний.
Єдиний, хто після служби на «Полтаві» став адміралом і помер власною смертю, — Михайло Рудницький, колишній старший механік лінкора (1918—1920). Служив на підводному флоті, здобув вищу інженерну освіту, став конструктором. Човни типу «Карась» і «Щука», створені під його керівництвом, стали ядром Тихоокеанського флоту. Упродовж 20 років був начальником відділу проєктування підводних човнів Міноборони СРСР, 1951 року отримав звання контрадмірала. Помер 1976 року.
Міста і кораблі
Донедавна назву «Полтава» носив лише один український корабель — сторожовик морської охорони Прикордонних військ. А в історії російського, а потім радянського флоту таких назв багато. Починаючи із фрегата «Полтава», побудованого за кресленнями Петра І. Під час російсько-японської війни долю «Варяга» розділив і крейсер «Полтава», затоплений під Порт-Артуром. Японці його підняли, відновили і дали нове ім’я — «Танго». Росія викупила корабель у 1916 році, але оскільки вже був лінкор «Полтава», то «Танго» перейменували в «Чесму».
Інші українські міста також були в назвах кораблів. Під час Кримської війни фрегати «Одеса», «Крим», «Херсонес» брали участь у Синопській битві. Крейсер «Очаков» відомий своїм повстанням під орудою лейтенанта Шмідта.
Про лінкор «Севастополь» ми вже згадували. По війні на флоті з’явився уже ракетний крейсер «Севастополь», крейсери «Миколаїв» і «Керч». А перший радянський авіаносець «Київ», збудований 1975 року в Миколаєві, виходив на бойове чергування до 1991 року. Після розпаду СРСР — у складі ВМФ РФ, а через два роки авіаносець продали Китаю, де нині він є частиною «Військового діснейленда» в Тяньцзіні.
