Майбутній євразійський лад (китайський погляд)

Російсько-українська війна є історично доленосною подією, перевершуючи значущість розпаду СССР. Вона формує структурні зміни на материку.

Такого висновку на шпальтах видання Journal of China Foreign Affairs University дійшов відомий китайський політичний аналітик Фен Юйцзюнь. Він оприлюднив нове дослідження на тему зміни порядку і майбутніх тенденцій в Євразії за умов російсько-української війни.

Перш за все, припускається, що ослаблена боями та санкціями РФ поступово втратить своє становище як центральної держави в Євразії. З макроісторичного погляду смерть СССР є крахом імперії, продовженням її розпаду, який почався під час Першої світової війни, який триватиме й надалі.

Від 2008 року Кремль здійснив низку військових операцій на материку, досягнувши поступового успіху у своїй стратегії відновлення імперського панування. Однак війна проти України, зі слів Фен Юйцзюня, призведе до всеосяжних і глибоко негативних наслідків для РФ:

«За будь-якого результату, наслідки незворотні. Вплив у політичній, економічній, оборонній та культурній сферах в Євразії продовжуватиме зменшуватись, росія виглядатиме сильною, але насправді ставатиме слабшою. Інститути євразійської інтеграції на чолі із РФ (СНД, ЄврАзЕС і ОДКБ) також зіткнуться зі зростальною неактуальністю».

По-друге, євроазійські країни, ймовірно, будуть йти різними шляхами розвитку, заснованими на їхніх власних національних умовах та інтересах. Це призведе до все більш різноманітного ландшафту розвитку в регіоні від Лісабона і Дубліна до Токіо та Джакарти.

Хоча всі євразійські країни розпочали своє реальне і самостійне державне будівництво після деконструкції совдепії, їхні суспільні перетворення, особливо у зовнішній політиці, не завжди були автономними чи незалежними. Проте, оскільки контроль РФ над цими країнами слабшає на тлі великої війни, очікується, що вони набуватимуть суб'єктності, поділяючись на кілька категорій:

• Україна, Молдова, Сакартвело (Грузія), Гаястан (Вірменія).

Ці країни все більше бачать своє майбутнє пов'язаним з Європою та активно прагнуть інтеграції з ЄС, де також позитивно відреагували на ці прагнення. 8 листопада 2023 року Європейська комісія ухвалила Пакет розширення, рекомендувавши Раді Європи розпочати переговори з Україною та Молдовою та надати Сакартвело статусу країни-кандидата.

• Азербайджан.

Ця кавказька держава фактично встановила всеосяжний стратегічний союз із Туреччиною. За підтримки Анкари Баку здобув історичну перемогу у довготривалому Карабаському конфлікті, ставши найзатятішим прихильником Організації тюркських держав, яку мурує президент Реджеп Тайїп Ердоган. Нині історичні та практичні зв'язки Азербайджану із РФ послабшали, але не зникли.

• Казахстан та Узбекистан.

Ці 2 найбільші середньоазійські країни прагнуть проводити збалансовану дипломатію, одночасно досліджуючи свою історичну ідентичність з урахуванням поточної національної демографії. Їхні цілі все ще змінюються, оскільки Астана і Ташкент продовжують лавірувати між збереженням совєцьких політико-культурних традицій, прийняттям європеїзації та встановленням ідентичності як світських ісламських держав.

• Кирґизстан і Таджикистан.

Ці дві найменші середньоазійські країни історично значною мірою покладалися на Москву щодо економічної та військової підтримки. У міру того, як економічні перспективи РФ погіршуються, ці дві вразливі країни можуть зіткнутися з проблемами, що множаться. Водночас така загроза, як проникнення релігійного екстремізму (ісламістський фундаменталізм з Афґаністану — прим. ред.) може ще більше ускладнити їхню безпеку.

• Білорусь.

Після придушення внутрішніх політичних заворушень 2020 року лукашенківський режим значною мірою покладалася на підтримку Кремля, як у внутрішній, так і зовнішній політиці, що ускладнювало для країни поворот у бік Європи та зміцнення її ролі найнадійнішого і довіреного союзника РФ. Проте, оскільки антиукраїнська війна обертається фіаско, навіть попри територіальні трофеї росіянами, позиція Білорусі також почала хитатися.

У зв'язку із вище наведеним, Фен Юйцзюнь певен, що будь-які «заморожені» конфлікти в Євразії, які виникли після розпаду СССР, вирішуватимуться по-різному. Москва залишатиметься каральною рукою, а тілом і головою (центром управління — прим. ред.) ставатиме Пекін.

«Різкий контраст між стратегічними очікуваннями РФ та суворою реальністю оголює багато глибоко вкорінених проблем усередині країни-агресора; зокрема, значну невідповідність між всеосяжною національною могутністю росії, що згасає, та її великодержавними прагненнями. Ерозія сили й впливу цієї колись центральної сили, безсумнівно, прискорить серйозні зміни в євразійському порядку», — стверджує китайський аналітик.

Полум'я конфлікту у Карабасі загасив Баку за безпосередньої підтримки Анкари. Натомість окуповані грузинські регіони Абхазія та «Південна Осетія» (Самочабло — прим. ред.) під повним контролем Москви, конфлікт на лівому березі Дністра, прикордонні суперечки за воду між країнами Середньої Азії можуть спалахнути із новою силою.

У Пекіні очікують, що війна РФ проти України закінчиться миром і дипломатією, але, якщо ж ні, — найжорсткіший із результатів виходу дозволить Києву звільнитися від російського контролю і наслідувати незалежну траєкторію. У майбутньому «Євразія» як перехідна геополітична концепція може поступово зникнути з поля зору міжнародної політики, Китаю вигідна ослаблена і залежна від нього РФ.

Однак одне важливе питання залишається невирішеним для глобального ландшафту та міжнародного порядку: «Куди рухається Москва і чи вдасться їй зберегти всі (або хоча б половину) із захоплених раніше земель?». Відповідь дізнаємося невдовзі.

Медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує, що на Заході також тривають доволі запеклі дискусії щодо можливих обсягів допомоги Києву, котрий поступається теренами на Донбасі. Як розвиватимуться події, особливо після виборів у США, ніхто не знає.