Макрон пропонує Зеленському задобрити Путіна Дніпровською водою

За неофіційною інформацією, під час розмови із Володимиром Зеленським Емануель Макрон порушував питання постачання води до Криму. Прохання українського президента посприяти прискореному просуванню України до НАТО та ЄС французький президент (наскільки відомо) поки задовольнити не готовий. 

Днями очільник МЗС Дмитро Кулеба визнав, що не побачив консенсусного "апетиту" у країн ЄС щодо запровадження нових секторальних санкцій проти Росії. Німеччина ж ухвалила остаточне рішення на користь "Північного потоку-2". 

Ходіння по колу – теж розвага, але не за нинішніх обставин. Саме час спробувати вийти за межі зачарованого кола.

При всій повазі до наших європейських колег, варто хоча б спробувати створити новий перемовний майданчик. Немає шансів напряму залучити США до "нормандського" та "мінського" процесів.

Новий формат може стати ключем до розв'язання всього комплексу безпекових питань. А питання деескалації суто на Сході нехай (поки) лишається формальною кармою "мінського" процесу.

На новий майданчик можна запросити США і Велику Британію, як підписантів Будапештського меморандуму. Можна запропонувати участь НАТО, бо альянс (якщо хто забув) теж брав на себе певні безпекові зобов’язання щодо України ще влітку 1997 року, під час підписання Хартії про особливе партнерство.

Чи є ризик, що відмовляться? Звісно, але шансів, що не відмовляться сьогодні більше, ніж було вчора; залежить, як саме запропонуємо новий різновид співпраці.

Чи відчуває Вашингтон особливу довіру до української влади? Певно, що ні; то, може, час зробити певні кроки до відновлення цієї довіри?

Врешті-решт, судова реформа, перетворення СБУ на притомну спецслужбу та "дезактивація" олігархів мають бути цікаві українцям не менше, ніж Байдену. Не повний перелік кроків, але варто з чогось починати…

Нам треба прихиляти на свій бік якомога більше природних ворогів Кремля. Не забуваючи про нарощування власних м’язів.

Україна має розрахувати, перш за все, на себе, ніхто за нас не воюватиме. А баланс сил у протистоянні з Росією не на нашу користь.

За таких умов варто максимально вкладатися в розвиток Сил спеціальних операцій, розбудову мережі кібербезпеки, ракетну програму. Створення ефективного москітного флоту не скасує навіть половини проблем у Чорному й Азовському морі, але це краще, ніж фактичне нічого.

Можна сперечатися про доречність/недоцільність закупівлі турецьких корветів. Але, за будь-яких обставин, їх побудова, оснащення, озброєння, вишкіл екіпажів – довга пісня; а ворог уже біля берегів. 

Складнощі з реалізацією оборонного замовлення – ще одна проблема. Проблема не тільки й не стільки фінансова, як організаційна.

Бажано витрачати на оборону більше. Але для початку треба навести лад у: 

– чіткому плануванні;

– ефективному використанні грошей;

– гранично жорсткому визначенні пріоритетів.

Скрізь дірки, скрізь їх треба латати, нема на те ради, але є шпарини, а є прірви. Варто екстрено провести ревізію потреб і аудит можливостей.

Треба оперативно й раціонально скоригувати плани/графіки оборонних закупівель. Пріоритет має надаватися життєво необхідному.

Розставляти акценти мають фахівці. Проте зрозуміло: в короткостроковій перспективі, йдеться, зокрема, про критичні види боєприпасів, засоби розвідки та РЕБ, БПЛА.

І ще: Радбез має повернути собі роль справжнього мозкового центру оборонної стратегії, а парламент — роль повноцінного державного гравця. Вищий законодавчий орган, головний цивільний контролер сектору безпеки й оборони, має повноцінно впливати на формування безпекового порядку денного, на ухвалення державних рішень.