Мама співзасновника Правого сектору Ореста: В політику його привели воїни УПА, а до віри – сусідка
Пам'яті борця за Волю України присвячується.
За кілька днів до Свята Незалежності України ми мали розмову з Валентиною Козюбчик – мамою Андрія Козюбчика (Ореста) – одного з засновників Правого сектору. Організації, яка у 2013-14 роках змінила хід історії, розпочавши Революцію Гідності.
Як наслідок тих подій путінський ставленик – пРезидент Янукович втік до Росії.
А українці почали зі зброєю в руках відстоювати свою Незалежність на Сході України. І визначну роль в цьому відіграли добровольці з ПС, які пішли на війну прямо з Майдану, і мало не голими руками, зупинили навалу Росії.
Знову ж таки переламавши багаторічні плани Кремля щодо анексії південних і східних областей України.
У цьому ж інтерв'ю Валентина Козюбчик розповіла про родину в якій Андрій ріс. Про формування світогляду її сина як націоналіста. Сина, який уже назавжди увійшов в українську історію.
Розповіла пані Валентина і про те, хто ще зовсім юного Андрія Козюбчика привів у політику – про його вчителів.
Можете пригадати, як Андрій формувався як націоналіст? І хто найбільше вплинув на його становлення...
Це були другі вибори Кучми і тоді балотувалися Кучма як безпартійний йшов і він був наш дніпровський, а йому опонували комуністи Симоненко і Грач і ми не хотіли, щоб виграв комуніст.
У мене був кабінет в школі, я була заступник директора школи тоді (по народному – завгосп).
І ось в тому кабінеті був голова виборчої дільниці – один хлопець, його прізвище Гібалюк Юра.
І він був пов'язаний з тими чоловіками з ОУН і УПА, вони тоді вже діди були, що пройшли Воркуту. Їх тоді багато було...
Серед них найбільше запам'ятався Олександр Семенович Андрощук, він на той момент був рухівцем (в Народному Русі України). І ми з ним тоді втягнулися. Юра Гібалюк давав нам тоді відповідну літературу…
Я ту літературу читала і вдома Андрію давала читати. І так ми ще більше в патріотичний рух втягнулися…
Вони відразу були рухівцями. Юра Гібалюк їх по з'їздах в Київ возив.
Але потім, згодом, вони якось потрапили в Кам'янське…на якусь нараду. Я нещодавно хлопцям розповідала як я їх ледь добудилася зранку тоді, він та його побратими ночували у нас вдома...відвела їх на вокзал....
Тоді, в той же день, вони телефонують, говорять: ми веземо літературу. А тоді ж мобільних телефонів ще не було у нас. Стаціонарний телефон був… Звідки вони зателефонували я не знаю.
Орест
МИ тоді з батьком його – Михайлом пішли їх з Пилипасем (Андрієм Тарасенком – чинним головою партії “Правий сектор”) зустрічати, ми його Тарік тоді називали, і вони привезли літературу “Тризубу імені Бандери”.
І ось тоді я почала читати націоналістичну літературу…
Тризубівець Ігор Іванченко написав тоді дипломну про діяльність ОУН і УПА на Сході України, її текст десь в мене вдома є. Ми її друкували здається в Криму, а тоді поширювали. Ігор Іванченко – це був його вчитель в Тризубі.
Так і я поступово стала націоналісткою.
Ще хочу зауважити, що Андрій був віруючою людиною. І до віри, до християнства ще зовсім маленького Андрія привела сусідка – Євгенія Андріївна Шуберт. Протестантка.
В часи СССР релігія була заборонена. Але вона читала йому Біблію, в 3 роки вона почала його возити із собою на їх зібрання – в Запоріжжя, Широкине… і я його дозволяла брати із собою.
Вона теж, як і Андрощук, була політв'язнем. Сиділа в Комсомольську на Амурі. І коли Сталін помер, вона мені переповідала, що їм сказали: всім встати, помер Сталін.
Пригадую, що 9 і 10 класі році син займався в малій академії наук. Зайняв друге місце з географії по Дніпропетровській області. Його дипломна робота була про Крим. А по закінченню Інгулецької гуманітарно-естетичної гімназії в 1999 році поступив в Криворізький педагогічний університет.
І ось він там почав займатися агітацією серед студентів. Розповідав хто такий Бандера, хто такі були воїни УПА і ОУН.
В інституті він успішно займався в команді КВН “Інгульчанин”. Вийшли у фінал були разом з 95 кварталом. А 95 квартал солідні були, у дорогих костюмах всі. А ми що? Я ледь автобус для хлопців була вибила тоді, щоб повести їх на фінал...
Мали ми тоді перший, невеликий політичний досвід. Ми разом з Андрієм моїм і Андрієм Тарасенком балотувалися до складу Інгулецької міськради.
Тоді йому Андрощук дуже допомагав, він так старався, щоб їхні документи прийняли…там постійно якісь помилки у виборчих комісіях знаходили, вони їх постійно переписували. Це відбувалося у мене у квартирі.
А на окрузі Андрія Тарасенка депутатом стала Убехіна з КПУ. Там дуже спірною була її перемога, але ж тоді, знаєте, комуністи були при владі, а ми йшли від Конгресу українських націоналістів, тож її зробили депутатом…
Був мій Андрій деякий час в Конгресі українських націоналістів, в обласній організації заступником, залишилися його посвідчення партійні з того часу... Брав участь і в Нашій Україні Ющенка пізніше. Знову ж таки це через Гібалюка вирішувалося…
Хоча, звісно, це все були такі кроки, щоб мати політичні можливості реалізовувати націоналістичні ідеї, бо він вже був офіцером Тризубу і виконував накази керівництва Організації.
Вишколювались в організації постійно, їздили влітку і взимку на військово-патріотичні табори, готувалися до Революції.
Пригадую, зокрема, як Дядько (Андрій Пустовіт) – нинішній командир 14 Резервної сотні ДУК ПС передавав нам газети “Бандерівець” і ми роздавали їх.
І робили то хитро. Бо ж то такі часи були, що у відкриту багато чого робити було проблемно. Проводити націоналістичну агітацію було мало не злочином.
Ми у місті по колу рухалися, на одному місці довго не зупинялися. І ніхто не міг зрозуміти, хто ж цю агітацію роздає.
А як Андрій знаходив підхід до людей?
Ви розумієте, він починав здалеку і швидко переходив до суті питання. Міг сказати: Доброго вечора…, як ваше здоров'я, ось почитайте – це ж наш товариш. Ось такий він був.
Він і в школу приносив листівки. Директор мені говорила: він дітям листівки роздає. Я ж питаю: вас сварять за це? – Ні..
-Ну то хай роздає тоді.
Деякі листівки в мене ще з 99-го року зберігаються…Одна лишилася листівка, але я її тримаю як реліквію.
Дуже багато мотався країною. Я ще пробувала його трохи призупинити… Але він мені на всі застереження відповідав коротко: Мамо… І мама йому нічого не забороняла, мама ще й допомагала йому.
А тато?
А його батько Михайло казав: як мама скаже, так тато і зробить…
У нас він був золотою людиною. Його напарник, Сергій, на заводі, де вони працювали слюсарями, навіть написав, що таких людей було мало.
Він, коли вони щось робили до всього з розумом і душею підходив. І був він своєму молодшому напарнику як батько – навчив жити у світі – розповідав колега.
Він свою родину дуже любив, був дуже турботливий і уважний до нас. Такий приклад, йде з роботи обов'язково хлібець із собою несе, щоб мама не бігала, бо магазин далеко від дому був, обов'язково зранку сміття забере. І тато Михайло і Андрій гарно готували.
Сусіди, у кого який кран зламається, завжди знали, що у разі потреби, він допоможе...
А знаєте скільки хлопців у нас зупинялося!! Сусідка на довший час лишала ключі від власної квартири, а сама від'їжджала, дозволяла у неї зупинятися. У нас трикімнатна квартира і її двокімнатна були повні людей.
Андрій частенько їздив в Крим (він з 7-го класу школи почав ходити в гори), навіть певний час планував там лишитися.
Був якось з тиждень там. Приїхав, питає: мама, навіть не знаю, чи мені тут, чи на захід України жити їхати… А мені щось Крим не подобався.
Він раніше мені казав, коли вертався зі спортивних походів горами: кримчани противні люди, у них просиш, води, а вони не дадуть тобі напитися. А на заході пити і їсти дадуть.
Валентина Козюбчик і керівники НВР Правий сектор.
З Сергієм Скальдом на могилі сина
А вже пізніше, ви знаєте, Андрій брав участь в охороні Майдану під час Помаранчевої революції, податковому, мовному майданах… І врешті в Революції Гідності в Правому секторі...
Пані Валентина разом з головним редактором Останнього Бастіону Дмитром Савченком
Чи вірив Андрій, що українська національна революція переможе і буде справжня українська держава?
Він весь час про це говорив. Йому дуже хотілося. Казав: чого ми маємо бути під цапами? Ми ж за Україну, ми ж окремий народ! Ось таке у нього мислення було.
Він щиро вірив, що буде справді вільна Україна.
Інтерв'ю підготував Віктор Орел.
