Метаморфози (де)комунікації в Опішному – історик Пошивайло
ТВОРЦЯ ГЕРБА ТА ГЕТЬМАНА УКРАЇНИ НАПЕРЕДОДНІ 25 РІЧНИЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ БРУТАЛЬНО ВИКИНУЛИ З ТОПОНІМІКИ ГОНЧАРНОЇ СТОЛИЦІ УКРАЇНИ.
Стаття ОЛЕСЯ ПОШИВАЙЛА, генерального директора
Національного музею-заповідника українського гончарства,
голови Правління ГО «Конгрес українських керамологів»,
доктора історичних наук, професора
20 травня 2016 року голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Головко підписав розпорядження №206 «Про перейменування топонімічних назв унаселених пунктах області та демонтаж пам’ятників і пам’ятних знаків», яким перейменував вулицю Партизанську в селищі Опішня Полтавської області, названубільшовиками в 1920 роках на честь червоних партизан, які встановлювали в краї радянську владу, на вулицю Василя Кричевського (1873−1952) – найхаризматичнішої постаті в українській художній культурі першої половини ХХ століття, фундатора національного стилю в архітектурі, першого художника українського кіно,співзасновника Української Академії Мистецтв, автора дизайну національногогерба України «Тризуб» і перших українських грошей.
Також було перейменовано вулицю Мороховця, названу іменем члена Опішнянського волосного ревкому, який у січні 1918 року встановлював радянськувладу в Опішнянській волості, на вулицю Петра Дорошенка – символ національної ідеї Соборності України, визначного українського військового, політичного йдержавного діяча, гетьмана Правобережної України, очільника Гетьманщини,учасникаХмельниччини та козацько-московської війни. На початку літа 1668 року на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час тривало антимосковське повстання. У військовому таборі під Опішнею 8 червня 1668 Петра Дорошенка проголосили гетьманом всієї України. Надання одній із вулиць селища імені гетьмана постало своєрідним актом визнання непересічної ролі селища у вітчизняній історії й водночас своєрідним посилом культурній спільноті, що саме Опішня стала осередком об’єднання різних частин України в одній Соборній Козацькій Державі.
Проте 09 червня 2016 року депутати Опішнянської селищної ради вирішили негайно позбутися імен видатних українців-державотворців у топоніміці селища. Через 13 днів існування нових назв вулиць, скликавши шосту (позачергову) сесію Опішнянської селищної ради сьомого скликання, вони прийняли рішення про перейменування вулиці Василя Кричевського на вулицю Партизанську, а вулицю Петра Дорошенка на вулицю Мороховця, таким чином повернувши попередні радянські назви. При цьому повністю проігнорували вимоги Закону України «Про географічні назви» та Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій».
Подія набула не лише всеукраїнського, але й міжнародного резонансу. Відомі діячі культури і науки, урядовці, громадські діячі, журналісти назвали цю подію «повстанням проти декомунізації», «повстанням проти України, її головного символу і його творця», «мародерством на незалежності», «викликом Україні», «ганебним прецедентом». До вирішення проблеми долучилися голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Головко, внук Василя Кричевського Василь Лінде-Кричевський із США. Прес-служба Полтавської облдержадміністрації поширила в ЗМІ заяву «Перейменування вулиці Василя Кричевського на Партизанську в Опішні – незаконне». Директор департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської облдержадміністрації Вадим Штефан повідомив Зіньківську райдержадміністрацію та Опішнянську селищну раду, що «Моніторинг процедурного проходження проекту рішення щодо перейменування вулиць у смт. Опішня свідчить про недотримання норм зазначеного законодавства України». Член Уряду України, Міністр культури України Євген Нищук, перебуваючи в Опішні, звернув увагу на актуальну для Опішні проблему з перейменуванням вулиць в рамках законів України про декомунізацію: «Полтавщина може гордитися столицею гончарства, гордитися тим, що тут є ім’я Кричевського – видатного художника, автора Малого українського Герба. Саме тому я закликаю шановну громаду до порозуміння та усвідомлення, що це передусім культурна столиця, партизани були по всій Україні, а іншого такого Кричевського не було і його ім’я має бути увіковічнене, тому і дії у цьому напрямку мають бути впевненими та рішучими».
Незважаючи на все це, на офіційному сайті Зіньківської районної ради вже оприлюднено підписане рішення шостої позачергової сесії сьомого скликання Опішнянської селищної ради від 09 червня «Про географічні назви вулиць селища». Згідно цього документа, «селищна рада вирішила: 1. Перейменувати в смт. Опішня Зіньківського району Полтавської області наступні вулиці:
‒ вулицю Василя Кричевського в смт. Опішня на вулицю Партизанська;
‒ вулицю Петра Дорошенка в смт. Опішня на вулицю Мороховця.
Рішення набуло чинності з дня його оприлюднення.
Таким чином, старанням депутатів-українців у топоніміці Гончарної столиці України тимчасово зникли імена державотворців, які поклали своє життя на вівтар Української Незалежності, а країна й надалі продовжує жити за слоганом вождя російського більшовизму: «Крок вперед, два кроки назад».
Напевно, не випадково ця ганебна для новітньої української історії українофобська подія була інсценована в етнокультурному, народно-мистецькому бренді України – Опішному, бо спрямована на дискредитацію одного з наймогутніших і найславетніших центрів культурної самобутності українців. Цілком закономірно, що антиукраїнський шабаш увінчався 7 липня, тобто на Івана Купала (в Україні набули поширення легенди, немовби в ніч перед Івановим днем злітається на шабаш нечиста сила). Адже саме там, у Опішні, знаходиться найвища точка над рівнем моря в Полтавщині. Це 208 м так званої «Лисої Гори», що за доби козаччини поставала межею між цивілізованою Гетьманщиною та кочівницьким Диким Полем.
Стає очевидно, що цивілізаційні потуги України серйозно гальмують рудименти тоталітарно-міфологічного мислення спадкоємців кочівників. «Духовна столиця України», як люблять іменувати обласний центр полтавські політики, й донині не може віднайти рішення, як позбутися ментальності орди й українізувати лисогірських малоросів.
Які ж символи українства, за байдужого споглядання провідників Держави, вони піддадуть остракізму наступного разу?
А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Як ягнята; «Нехай, – каже, –
Може, так і треба»
(Тарас Шевченко).
