Ми йдемо вперед, визволяти рідний край!..

Чому я так думаю? Окреслю тільки 3 основних пункти:

• по-перше, це наш обов'язок звільнити героїчних херсонців;
• по-друге, викинути росіян із цього плацдарму означає унеможливити їх новий раптовий наступ на Миколаїв, Нікополь, Одесу;
• по-третє, це буде чіткий знак, що Владімір Путін програє цю свою злочинну війну.

Але... Не чекайте перемог у стилі совєцького кіно про Другу світову війну, адже не буде зведень у стилі Левітана чи, пак, Арестовича про звільнені за день десятки сіл і міст.

Варто нагадати, що за такими зведеннями у 1940-ві роки стояли гори загиблих, зокрема і наших земляків. Ось лише декілька красномовних подій того часу:

• Курська дуга коштувала 250 тисяч втрат для 2-мільйонної Червоної Армії;
• Битва за Донбас забрала 300 тисяч червоноармійців;
• Форсування Дніпра і звільнення Києва забрало 400 тисяч із 2,5-мільйонної армії.

На щастя, у нас інші військові керівники та інші методи. Тому 20-тисячне угрупування росіян навколо Херсону буде розгромлене, але без жахливих втрат при лобових атаках у степу проти в 5-7 разів переважних сил ворожої артилерії та бронетехніки.

Вдумайтеся: за один день московити вистрілюють тут близько 10 тисяч снарядів, а це не менше 5000 тонн за 10 днів! Без мостів стільки боєкомплекту підвезти поромами неможливо, тому – слава Хаймарсам і насолоджуйтесь русо-бавовною.

Далі більше: без мостових переходів у росіян скоро забракне палива, а близько 1200 одиниць різної техніки жеруть дизель щоденно. Крім того, новітні західні ракети, які самонаводяться на російські ракети (ППО і ПРО), працюють добре і дірок у небі над окупаційними військами стає все більше (про це свідчать свіжі відео роботи Байрактарів і палаюча бронетехніка русні).

Ну, і на останок, росіяни все частіше панікують від несподіваних і болючих ударів Збройних Сил України. Вони звикли до війни на відстані, коли їхня артилерія, вертольоти та танки користуються чисельною перевагою і стирають наші позиції за 10-15 км.

Аж все змінилося – під ударами західної техніки ці переваги зникають, тому вони тікають. Але позаду – величезний Дніпро і... раки!

Тому, шановні українці, все буде добре, але не так скоро, як у кіно. Бо кожен загиблий чи поранений солдат для нас – не статистика, а вища цінність.

Не вірте у диво-зброю, яка змете ворога як в кінобойовику, бо хибні сподівання – шлях до розпачу й опускання рук. Ми виграємо витримкою, розумом і силою духу.

А тим, у кого впав заряд у внутрішній "батарейці" – порада: зверніть увагу на різке зростання втрат росіян за останні тижні, отримайте задоволення. І надішліть хоч пару гривень на потребу ЗСУ, хлопцям потрібна ваша підтримка, не тільки моральна.