Мир ціною геноцидів це не мир. Це нацизм

Газа вже не кличе на допомогу. Бо залишилось майже нікому.

Навіть німого крику все менше. Хоча мільйони пішки повертались після Нового Року, коли вже на неї було виділено зброю США. Палестина кричала довго.

Наших міст подібно Маріуполю, Бахмату, Лисичанську ніхто не побачить в цьому вигляді, якщо земля відійде рф і світ це прийме і не буде покарання в Гаазі.  

А потім безкарний злочин який зветься геноцид пошириться на землі, які думають що їх обійде.

Світ думає що ми скоро перестанем кричати. Бо німого крику окупованих міст ніхто не почує.

В підручниках напишуть «так завжди було» і знайдуть артефакти попередньої цивілізації на цій землі і припишуть переможцю.

Чому варто бачити широко? 

Тому що варто бачити стратегії. Варто бачити що підтримується справді за мішурою слів і відволікаючих маневрів. Маневри виснажують як і потік слів і безсилих емоцій. А стратегії холодні в далекоглядні.

Чому ж заохочується? 

Щоб робити те саме й бути безкарним. Щоб боялись.

Чому світ мовчав про Газу на рівні дій? Чому він мовчить про Україну.

Мир ціною геноцидів це не мир. Це нацизм.